Украинская хата, кухня, сувенир, картины, девушки, песни Украинские сувениры, национальная кухня и новые рецепты, тексты народных песен и современных исполнителей найдете у нас! Внимание, сайт создан и держится на личной инициативе студентов и нуждается в серьезной реконструкции, всем кому небезразлична тематика нашего сайта, большая просьба помочь, кошелек WM Z942203309218 ... Не останьтесь равнодушны к этому островку украинской культуры! В наших планах сделать сайт современным, удобным и еще более полезным для вас.


Разделы

Украинская кухня
украинская кухня

Украинский сувенир
украинский сувенир

Украинские костюмы
украинские костюмы

Украинские девушки
украинские девушки

Украинские песни
украинские песни

Знаменитые украинцы

История Украины

Валюта Украины

Партнерские сайты

Все для мобильника
Познакомиться с иностранцем

Украинские народные обычаи

Антологія українських колядок та щедрівок



І. Українські коляди та щедрівки

Народна творчість - дзеркало життя, прагнень, боротьби, мистецтва, мудрості, культури нації. Краще сказати - народна творчість - це праісторія народу. В народній творчості країни досить яскраво відбита наша праісторія та історія раннього періоду. Наші традиції, звичаї та фольклор заховали в собі те, що вже давно втрачено, чого немає в історичній документації про нашу первісну культуру, про світогляд наших пращурів, про віру, вірування і, взагалі, про нашу початкову (первісну) культуру.

Ми маємо багатющу спадщину наших далеких пращурів - це українські традиції, прекрасні пісні, коляди, щедрівки, гаївки, купальські пісні, думи, билини, світового значення епопею "Слово о полку Ігоревім". Крім цього маємо казки, сказання, легенди, оповідання, дотепи, прислів'я.

Народна творчість дохристиянських часів нам зрозуміла, але найбільш цікава творчість - це дохристиянського період (доби родового побуту), рання християнська доба - дружинного періоду та рання князівська доба.

На жаль дуже багато цих дорогоцінних скарбів нашого народу втрачено, змінено, нашаровано, часто трудно й пізнати та відшукати в них те, чого прагнемо, що нам потрібно.

До цього треба ще додати й те, що письменність у нас почалась лише в XI ст. по Христі; запис народної творчості почався лише у 1-й пол. XIX ст., в той час, як у греків "Іліада" і "Одисея" записані в VI ст. до Хр., у Франконській державі з наказу Карла Великого народну творчість почали записувати у УШ-ІХ ст.; крім цього, Русь-Україна віки руйнувалась дикими азійськими та європейськими ордами-навалами. Ті кочовики нищили наш народ, нищили й нашу творчість.

До втрати перлин нашої сивої давнини спричинилась і зміна віри. Боротьба з "поганськими" традиціями, святами, звичаями, піснями набрала рішучих і різких форм та методів. Академік Єфремов так пише про це:
..."Не буде, певно, помилки, коли сказати, що нікуди мабуть не витратило стільки енергії всяке начальство, як на безупинну боротьбу з народними звичаями...
Од перших книжників почавшись, війна проти народних звичаїв тягнеться аж до нашого часу, коли духовенство і поліція так само розганяли "богомерзкія збори" - колядників на Різдво, ігрища на Купала і т. д.
Над поезією народу, над його совістю, естетичними смаками та вподобаннями увесь час тяжку роблено нетямущою рукою операцію на шкоду і народній поезії, і самому письменству..."

Маємо також і цікавий документ Київської Консисторії 1719 р.:
..."Даби вездє по громадах, местечках і селах малороссійских попересталі богомерзкіх молодих людей зборіща навкулачкі, Богу і человеком ненавісние гулянія, прозиваемия вечорніци, на кдторие многіе люді молодие і невпостіпгівие от родителей своїх, мужеска і женска полу, деті по ночам купами собіраючися, неісповедімия безчінія і мерзкія беззаконія творят, справую себе ігри, танци і всякія пиятіхі скверная і воздух осквернящая песней, воскліцанія і козлогласуванія..."

Подібних документів, від літописців починаючи, і до наших днів сила-силенна. Але ніякі накази і погрози влади, як і кари, неспроможні були вбити народній дух, світогляд, що вкоренився в душі народу протягом тисячоліття, наші предковічні традиції, викоренити наші свята...

Нині ворог-наїзник цілком нищить наші святі традиції, нашу народну творчість, як свідок нашої окремішньої і стародавньої культури, чого не було й нема у нашого ворога... Тому ми мусимо напружити :всі зусилля занотувати бодай ті рештки, що дійшли до нас, і зберегти наші традиції.

Треба відверто сказати, що зміст багатьох колядок та щедрівок протягом часу дуже змінився, нашарувався (наверствувався), частково втративши своє первісне спрямовання та значення. Нашарування в колядах-щедрівках так значні і так велиш, що дослідникам треба великої наукової ерудиції, щоб витягти з того потрібне, бодай відносно, пізнати за зразками творчості нашу первісну культуру, нашу праісторію.

У цій галузі працювало чимало великих людей нашої батьківщини, які в XIX ст. зробили своїми записами великий вклад у нашу національну скарбницю. Серед них найвизначніші - Цертелев, Срезневський, Бодянський, А. Котляревський, Метлинський, Костомаров, Антонович і Драгоманів, Грінченко, Сумцов, Потебня, Огоновський, Колесса, Гнатюк, Перетц, Франко, Грушєвський, Кузеля і багато інших.

Вивчаючи наші стародавні джерела, зокрема народну творчість, та взагалі наші традиції, наука правдиво і глибоко дослідила світогляд наших пращурів дохристиянської доби. Той світогляд, до деякої міри, і панує й тепер, поруч християнського світогляду.

Наші далекі предки (пращури) були по-дитячому близькі до природи і вірили, що все в природі народжується, живе й умирає; вся органічна й неорганічна природа думає, розмовляє поміж собою та з вищими надприродними силами. Але все це діється тоді, коли людина не бачить і не чує. Навіть і каміння народжується, росте та розмовляє. Вони вірили, що увесь світ населений силами-духами, втіленими в той чи інший образ. Наші пращури в поетичних образах уявляли явища природи - початки антропоморфізму. Вони були переконані, що більшість цих сил є прихильні до людини й добрі... лише незначна кількість цих сил була неприхильна... Усі сили природи (надприродні) можна заставити, примусити, умовити, з'єднати на добро людині, - неприхильні сили можна відвести, знешкодити. Всього цього можна досягти силою магічних дій та слова.

Отже, такий світогляд, що все в природі має душу, називається АНІМІСТИЧНИМ СВІТОГЛЯДОМ. Усі малі діти мають анімістичний світогляд - вони впевнені, що всі їх іграшки і радіють, і плачуть-горюють, і відчувають, коли їх били. (Латинське аніма - душа).

В наслідок анімістичного світогляду природно виникла магія, магічні дії, чаклування., ворожіння, заклинання, голосіння та приказування за покійниками, заговорювання тощо; усі наші свята, як колядки-щедрівки, гагілки-гаївки, Андрія, купальські пісні та ритуали, зажнивні ритуали, як також родинні та інтимні звичаї - цілком побудовані на основі АНІМІСТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ - магії дій та слова, про що докладніше буде мова далі.

У зв'язку з анімістичним світоглядом необхідно пригадати віру та вірування наших пращурів.

У сиву давнину наші пращури вірили, головне, у НЕБО, як у найвищу й найсвятішу силу. На НЕБІ життєдайне Сонце - син неба - Сварожич, місяць, зірки... З НЕБА і Доля приходить... вогонь-життєве тепло та й цілюща вода-дощ... Не було у далеких наших пращурів статуй-ідолів, з'явилися вони пізніше, лише з приходом князя Володимира з півночі... не було й капищ-домів молитви... Отже, хоч нашу дохристиянську віру й прийнято називати "поганською", але я персонально назвав би ту віру "вірою у сили природи", що найближче була до віри у Творця цієї природи. І дійсно, пращури вірили, що всюди, у всьому є ті таємні добрі для людини й природи сили, лише невидимі для людей...

У найбільшій шані - було ясне Сонечко... Урожай, приплід худоби, народження і життя людини - все і вся земля, вся .природа залежна від Сонечка. .. Другим по Сонечку - це був дощик-вода. Отже, найвищі, найбільші чистителі і святителі в старовину були СОНЦЕ-ВОГОНЬ та ВОДА для ВСЕПЛОДЮЧОЇ МАТЕРІ-ЗЕМЛІ.

На основі цього і розвинувся у нас анімістичний світогляд, віра в доброзичливість Сонечка і дощика-води, у прихильність їх до людини; на основі цього світогляду розвинувся у наших пращурів і культ пошани покійників, як Дід-Ладо - домовиків, опікунів родинного вогнища, та культ численних духів, що заселювали поля, луги, ліси, води, скелі, кручі, броди тощо.

Тому й не є дивним, що усі свята, культи та ритуали в Україні-Русі пов'язані з "рухом-поворотом" сонця на весну, літо, осінь, зиму - із збільшенням чи зменшенням тепла, із змінами тяглости дня і ночі.

Чимало вчених схильні думати, що ми запозичили нашу періодизацію свят від греків, а тим і від римлян (останні імпортували всіх грецьких богів, а тим частково і свята). Не будемо заперечувати подібности наших свят до грецьких. Це цілком життєво і навіть правдоподібно. Є здогади, що в давнину, може до приходу скитів у Чорноморщину, тодішнє населення земель, що потім прийняли назву Русь-Україна, щороку посилало три дівчини з хлібними вінками й овочами, наслідками врожаю, до храмів Зевса й Аполлона в Грецію. Та й сусідство Русі-України з греками, які мали колонії над Чорним морем, мусило мати культурні впливи.

Греко-римські зимового циклю святкування були - Врумалії, Сатурналії, Воти, Календи. Врумалії святкувалися близько - від 24 листопада до 17 грудня - це свято було на честь Діоніса, бога врожаю, і відповідає нашому "Андрієві" та "Катерині"; це свято носило у нас назву - "Калита". Від 17 до 24 грудня - Сатурналії - на честь бога Сатурна; це відповідало нашому святу "Корочуна", що замінилося Святами Різдва. Далі йшли Воти - з 24 грудня по 1 січня; це відповідало нашим "Маланкам", "Василеві", "Новому Рокові" та "Щедрому Вечорові". І, врешті, йшли Календи (перший день місяця, року) - це наші щедрівки, "Голодна Кутя", "Водохрищі" - звичайно, близько цього.

Хоч наші свята зимового циклю і збігалися з часом святкування з грецькими, але мають свої відмінні традиції від грецьких, мають свій дух, свій зміст, і виходять із засад тодішньої нашої віри та вірувань, мають відмінну від греків свою МІТОЛОГІЮ.

Між іншим, окремі вчені, в тім складі й відомий світового значення вчений Потебня, визначають, що у далекому минулому свята Корочуна-Коляди відбувалися в березні.

Цим пояснюється, частково, і до деякої міри електричний зміст коляд-щедрівок, куди входять і осінні жнивяні обряди, спогадуються бджоляні та курячі господарства, весняні обряди Першої борозни та Першого засіву; бачимо в колядах та Різдвяних звичаях і шанування духів померлих тощо. Пізніше свята Корочуна-Коляди перенесено на час повороту Сонця на весну, цебто, грудень, початок січня.

Варто було б розмежувати, вивчити і дослідити окремо коляди і окремо щедрівки. Вони девчому різняться, навіть і своїм розміром. Коляди мають розмір 5×5, а щедрівки - 4×4, хоч правда від цього є часті відступи. Крім цього, мотиви, напрямні та зміст, як і саме виникнення щедрівок, різняться девчому. На сьогодні ми цих два види стародавнього фольклору розглядатимемо разом, пізніше проведемо різницю.

Слово "Коляда" пояснюється різно: найбільше аргументів є за те, що коляда - це назва Нового Року у греків і римлян: Calandai i Calandae - свято після веселих Сатурналій - від 24 грудня по 6 січня - під час Врумалій і Вот; друга думка, слово КОЛЯДА знаменувало КОЛО СОНЦЯ і "коло сонця, близько". Коло дає. А також як Сонце-Сварожич, син НЕБА, було життєдайне, то й його коло (річний круг, хід) було силою дайною. Старовинна всеслов'янська назва, видно, була "КОРЧУН". І ця назва пояснюється різно, але також у значенні сонця. Є пояснення, що Корочун - це бог, що скорочував ніч, а збільшував день, і це знову таки Сонце. Акад. М. Грушевський, як і цілий ряд його попередників істориків та етнографів, стоїть за те, що слово коляда таки грецького походження.

Назва, "ЩЕДРІВКА" - від "Щедрого бога" - Сонця, що напередодні Нового Року уночі, невидиме сходить на землю, у селянську хату, господарство - у клуню, у хліви, обори та стайні, разом з духами померлих і віщує свою щедрість - багатий урожай. А "Щедрий- Вечір" та Щедрівки й є ті магічні дії та слова, якими чаклують, прихиляють Щедрого бога дати у новому році добрий урожай.

Чому ми вивчаємо коляди-щедрівки, чим вони нас цікавлять?

Нашу праісторію, наше давнє минуле ми можемо вивчити і пізнати з писемних документів, з матеріальної культури, тих решток, що ми їх віднайшли, оскільки вони збереглися, з чужинецьких писемних джерел та, головне, з народної творчості. Наших писемних джерел, як сказав я попереду, немає. Отже, коляди-щедрівки, як і інша наша народна творчість, що дійшла до нас, із звичаями, традиціями, допомагає нам вивчити-пізнати нашу стародавню культуру - тодішнє життя, віру, вірування, світогляд, бажання, історію тощо. Стародавній фольклор збуджує у нашій душі любов до нашої сивої давнини, до нашого народу, до Вітчизни, а в молоді - збуджує кращі моральні почування і є дуже цінним виховним засобом.

А головне, ставить нас, і всіх слов'ян, нарівні тодішньої культури з народами германськими та романськими, - що ті народи раніш заперечували.



ІІ. Класифікація наших коляд-щедрівок

Є декілька видів класифікації коляд-щедрівок. Ми дотримаємося такої схеми:
1. Філософічні - допитливий розум тодішньої людини ставить питання і намагається розв'язати, як повстав світ.
2. Коляди світоглядово-мітологічні, хвальні. Крізь ці коляди-щедрівки червоною ниткою проходить віра в надприродні сили та фігурує мітологія та хвала цим силам.
3. Лицарсько-дружинні - період племінного життя (після родового побуту, перед ранньою князівською добою).
4. Історичні - дружинно-князівська рання доба. Походи І чесноти князів.
5. Пізня княжа доба.
6. Початки християнства.
7. Період двовір'я.
8. Апокрифічні.
9. Біблійні.
10. Релігійно-національні: господарські та з політичним забарвленням.

1. Коляди філософічні

Найстаршими колядами, що створені були за тисячу літ до прийняття християнства, вважають коляди філософічні. У ті далекі часи людина вже ставила питання: відкіля і як виник світ. У цих колядах фігурує космічне море, острів-камінь на морі; світове дерево - образ космосу-всесвіту; птахи деміюрги -- творці світу. Ці коляди мають діалогічну форму:

- А що нам било з нащадку світу?
- Ой не било ж нам, хіба синя вода, синя вода та й білий камінь.
- Коли ж не било з нащада світа (початку), тогда не било неба, ні землі, а то лем било синєє море, а серед моря зелений явір, на явороньку три голубоньки, радоньку радять, як світ сповнити..."

У Київськім історичнім музеї серед археологічних матеріалів бронзового виробу із часів скитського панування є образ такого космічного дерева на горбку з птахами, сонцем, місяцем на гіллі.

У часах християнських - Христос знаменує собою це вічне дерево, а деміюргічний мотив будови світу перетворюється в будову церкви (М. Грушевський. Історія української літератури т.1.).

Другий повніший і ясніший варіант філософічної коляди :

... "Коли не било з нащада світа,
Тогди не било неба й землі,
Ано лем било синєє море.
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки.
Три голубоньки радоньку радять.
Радоньку радять, як світ сновати:
Та пустемося на дно моря,
Та дістанемо дрібного піску -
Дрібний пісочок посіємо ми,
Та нам ся стане чорна землиця.
Та дістанемо золотий камінь -
Золотий камінь посіємо ми,
Танам ся стане ясне небонько.
Ясне небонько, світле соненько,
Світле соненько, ясний місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки"...

Багато коментарів подібні коляди найстаршої доби не потребують, бо подібні мотиви дуже часті у загальній світовій стародавній народній творчості. Вартий уваги образ космічного одвічного дерева, що фігурує у багатьох народів світу. - У нас дерево або яблунька або явір; варто уваги - улюблені птиці-деміюрги, - у нас здебільшого голубоньки або ластівоньки. У філософських колядах у більшості фігурують три чинники - три голубоньки, три чинники космічні: дрібний пісок - земля, золотий камінь - небонько, світле соненько, а далі - місяць, зіроньки, та синяя вода, чи глибокеє море...

Розвиток філософічно-космічного мотиву в колядах розвивається й доходить аж до наших часів. Але дальший розвиток цього типу коляд вже частково відходить від космічного-світового дерева й наближається з силою магії до господарського двора, набирає змісту господарського: голубоньки-деміюрги вже приносять три користі господареві:

..."Юж ся впустили в глибокоє море,
В глибокоє море на самое дно.
Винесли нам (вни) ТРИ ПОЖИТОНЬКИ.
Перший пожиток - возимо жито,
Возимо жито людям на хлібець.
Другий пожиток - яру гапениченькуі),
Яру пшениченьку на проскуроньку.
Третій пожиток - зелену траву,
Зелену траву для худобоньки.

Академік М. Грушевський, коментуючи останню коляду, так висловився:
... ., Ми можемо собі уявити, як це, предвічне дерево, від котрого веде свій початок земля, небо і всі світила, і всі головні пожитки людські, заплило, кінець-кінцем, на нинішній двір господаря, тримаючи його на собі й леліючи його родину..."

Отже, як бачимо, космогонічні мотиви коляд увійшли до величальних, господарських. Звичайно, і в першій коляді, і в другій ми спостерігаємо великі нашарування віків.

Коляда з темою одвічного дерева створена далеко-далеко до християнських часів, а тут, у третьому варіанті, вже є й слово "проскуронька", що відбиває вже християнські часи...


2. Другий тип коляд, що йдуть по філософічних - СВІТОГЛЯДОВО-МІТОЛОГІЧНІ.

Власне кажучи, і перший тип віддзеркалює світогляд, але це тип - світоглядово-мітологічний - цілком заснований на анімістичному світогляді, на магічних діях і силі слова.

..."Ой у нашого господаренця -
Біг йому дав, не завидуйте,
Милоє браття. Біг йому дав -
Господаренця, на ім'я Йвася,
Подвіронько му красно метено,
На тім подвіроньку світлонька стоїть,
А в тій світлоньці тисові столи,
А по тих столах тонкі обруси.
На тих обрусах все колачеве,
Все колачеве житні, пшеничні,
Коло колачів жовтії чаші.
Жовтії чаші з дзеленим вином,
З дзеленим вином, солодким медом,
З солодким медом, вареним пивом.
За столом сидить три товариші:
Перший товариш ясен місячик,
Другий товариш світлоє сонце,
Третій товариш сам Біг небесний.
Перед нами стоїть господаречко,
Господаречко на ім'я Йвасечко.
Ой стоїть, стоїть, шапочку держить,
Шапочку держить, низько ся кланєть:
... Ой я вас прошу, три товариші,
Ой я вас прошу, на що ми Біг дав,
Ой я вас прошу, їжте та пийте!"
Вихвалює ся перший товариш,
Перший товариш - ясний місячик:
"Ой як я зійду звечора пізно,
Ой я освічу гори-долини,
Гори-долини, господаренька!"
Вихвалює ся другий товариш,
Другий товариш - світлоє сонце:
… Як же я зійду в неділю рано,
Я обігрію гори-долини,
Гори-долини. темні лісове,
Темні лісове, чистеє поле".
Вихвалює ся третій товариш,
Третій товариш - сам Біг небесний:
… Як же я спущу дрібного дожджу,
Зрадує ми ся весь мирний світок..."

Ця коляда належить до циклю найстарших цього змісту. Хоч вона зазнала змін та нашарувань, як "неділю", "тисові столи", "обруси" тощо, але є типовою й донині.

З цього ж циклю збереглася коляда - звернення до добрих сил неба з магічним умовлянням:

Пане-господарю, вставай з постелі,
Рефрен:
Славен ти є, славен єси,
Славне сонечко на небеси!
Вставай з постелі, застеляй столи.
Рефрен:
Бо буде в тебе ТРОЄ гостоньків, -
Рефрен:
Перший гостонько - ясне сонечко, -
Рефрен:
Другий гостонько - світлий місяцю, -
Рефрен:
Третій гостонько - дрібен дощику, -
Рефрен:
Перший гостонько, чим ся радуєш?
Рефрен:
Як зійду я рано-раненько,
Рефрен:
То втішаться мені діти маленькі.
Рефрен:
Другий гостонько, чим ся радуєш?
Рефрен:
Як зійду я пізно звечора,
Рефрен:
То втішиться мені гість у дорозі.
Рефрен:
Третій гостонько, чим ся радуєш?
Рефрен:
Як зійду я три рази в маю,
Рефрен:
То втішиться мені жито-пшениця,
Рефрен:
Жито-пшениця, всіляке зело...
Славен ти є, славен єси,
Славне сонечко на небеси!

Ці коляди - зразок народної творчости-молитви хліборобського стану часів родового укладу життя. Тут ми маємо звернення-заклики до могутніх сил природи схилити їх на добро людині. На першому місці тут бачимо могутню життєдайну силу землі - "славне сонечко". Його благають, .його шанують, славлять, зустрічають як найдорожчого, як найлюбішого гостонька; для нього столи "застеляють" - цебто, уставляють їх найкращими наїдками й калитками. Пращури вірять, що воно "звеселить усю землю" і "маленьких діток"... Під маленькими дітьми треба розуміти і маленьких дітей, і все те в природі, що починає народжуватися, що з'являється на світ.

Другий гостонько - це світел місяць Наші пращури добре знали іще тоді, що місяць не дорівнює сонечкові, і що це другорядна сила, але і ця сила людині потрібна, бо ця сила дає світ уночі, обнадіює і заспокоює людину серед темряви Первісні люди боялися ночі, і це цілком природньо. Уночі на людину, її майно, головне худобу, на її життя чигає всяка небезпека і злі люди, і звір, і всяка інша "лиха сила". Але при місячному світлі все таки спокійніше, бо навколо видно і людина в разі небезпеки може боронити себе і своє майно Таким чином місяць був опікуном подорожніх на зразок старогрецького бога доріг Гермеса На подорожуючих "гостей" (так звали в давнину купців) серед темної ночі нападала всяка "лиха сила", вбивала й грабувала Тож природньо, що справді "зрадується гість у дорозі", побачивши у небі ясен місяць.

Третій гостонько - дрібен дощик. Це також велика сила, без якої неможливий розвиток рослинності, яка годує людину і тварину. Відомо, що найдорожчий дощ для хлібороба не громовий, а саме дрібен і саме весною, коли хліби розростаються перед колосінням. Від перших весняних дощів залежить урожай хлібів і трав, що забезпечують людину і тварину на цілий рік.

Розгляньмо також і деякі вислови, які тепер не зовсім зрозумілі "застеляй столи" - це стародавній вислів, який визначав уставляти стіл найкращими наїдками та напитками, слово "вставай" в старі часи визначало не тільки підіймайся, але й стій, готуйся, вартуй, май пошану до таких дорогих гостей.

У коляді за дуже стародавнім звичаєм звертаються-моляться до великих сил в діалогічній формі, запитують їх. Магічними словами, що примушують ці сити так зробити, - відповідають від імені сонечка, місяця, дощика. Слово "радує" у теперішньому розумінні тішить, але колись це слово із зміною наголосу мало далеко ширше значення - тішити, обнадіяти, підтримати, допомогти, сприяти, здійснити, воскресити, відродити.

У ласкавих висловах, якими виповнена колядка, - гостонько, сонечко, дощик, ясний місяцю виявлена любов до небесних сил, благання Слово "зело" визначало хлібні рослини.

Звернімо увагу і на рефрен:

"Славен ти є, славен єси,
Славне сонечко на небєси."

Це вияв глибокого анімістичного світогляду - хвала господарю, хвала ясному сонечку і Небу - анімістична метода приєднання надприродних сил на користь людині, це магічна молитва про допомогу.

Ця коляда, як й інші, пройшла крізь віки, дуже нашарувалась (наверствувалась), змінилась зовні, але зміст залишився первісний. Останніми часами рефрен уже співається так:

"Славен ти є, славен єси,
Славен Господь-Бог на небєси"

Прикінцева частина коляди - відповідь сонечка - вже прийняла таку форму і зміст:

"Як зійду я в неділю рано,
То втішаться мені маленькі діти, до церкви йдучи..."

Із стародавніх слів, які не піддалися зміні, в цій коляді - це "зело", хлібні рослини (жито й пшениця прийшли до нас із середньої Азії та з Єгипту пізніше), "гостонько", "радуєш", "зійду" три рази... І, врешті, старослов'янські зміни особового займенника - я єсм, ти еси, вони суть.

Попередня коляда була з циклю господарсько-хліборобського. Тепер наведу зразок щедрівки з господарсько-скотарського циклю, періоду родового побуту

"Прилетіла ластівонька,
Рефрен:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на цей вечір!
Сіла собі на віконько,
Рефрен:
Стала собі щебетати,
Рефрен:
Господаря викликати:
Рефрен:
Вийди, вийди, господарю,
Рефрен:
Подивися на кошару,
Рефрен:
Чи всі вівці покотились,
Рефрен:
Баранчики породились... і т.д.

Господар невдоволений, не виходить, аж поки йому не приобіцяють ягничок:

Чи всі вівці покотились,
І ягнички породились...

І ця щедрівка зазнала змін, нашарування. Головна думка цієї магічної щедрівки - благання "весни-сонечка" скорше прийти господарю на допомогу з кращим і вигіднішим породом-приплодом у його отарі, скорше прийти і весні.

"Ластівонька" в тодішній уяві це "весна" - пізніше образ весни.
"Ластівонька" - це вістун весни, сонця й життя! І тут усі назви речей та Істот ужито в пестливій формі: ластівонька, віконько, баранчики, ягнички... Інакше й не може бути - це закликання-прохання, приєднання... А звичайними словами, звичайною мовою, очевидно, не привернеш до себе вищі сили неба.

Рефрен "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на цей вечір", - може скидатися на тавтологічний вислів, вжитий лише для музичності й динаміки щедрівки. Така думка була б хибною, невірною. У цьому рефрені і є головна МАГІЧНА СИЛА СЛОВА - звернення-заклик до щедрого бога бути щедрим для цієї доброї людини, яку саме в цей час чаклують щедрівники, щоб вона, її родина, господарство були щасливі, здорові, багаті. А ЩЕДРИЙ БОГ у цю ніч невидимо сходить з неба, оглядає і родину, і - господарство, і клуню, ниву, прислухається до всіх і до всього, і дасть урожай-багатство, приплід худібки і, взагалі, щедро обдарує господаря у цьому році.

Не менш цікава з точки зору анімістичного світогляду, з точки зору філософії та родинних взаємин доби родового устрою коляда-щедрівка:

...,,Ой за лісом, за лісочком,
Рефрен:
Ой Даждьбоже!
Сіно косить Василечко,
Рефрен:
Сіно косить, коням носить,
Рефрен:
Нате, коні, наїдайтесь, -
Рефрен:
У три дороги собирайтесь ...
Рефрен:
У першую доріженьку - до матінки,
Рефрен:
У другую доріженьку - до батенька,
Рефрен:
У третюю доріженьку по милую ...
Ой Даждьбоже!

Ця стародавня коляда-щедрівка з'ясовує філософічні погляди наших пращурів - тему "Роздоріжжя життя"... Коли з юнака формується дозріла людина, тоді перед ним (перед кожним у житті і нині) повстає питання: який вибрати життєвий шлях?! Мистець-маляр Васнецов, професор Академії Мистецтв, що розмальовував Володимирський собор у Києві, подав у своїй славетній картині - "Багатир на роздоріжжі" образно ці "думи-шукання" людини, що починає жити.

Їде дорогою могутній лицар. Кінь під ним, як у казці - "земля дрижить" - здається копитом землю зрушив би... Густа грива звисає до колін, хвіст - труба. .. Напруження м'язів надзвичайне... На цьому коні сидить могутній лицар, велетень-багатир необмеженої сили... У броні, з багатирською булавою, луком, сагайдаком за плечима, у шоломі... Здається, що перешкод у дорозі нема, і бути не може, що ця могутня людина все спроможна стерти на своїм шляху... І враз цей багатир опиняється на роздоріжжі... Перед ним широке поле, усіяне людськими кістками, камінням, ржавою зброєю... На каміннях навколо сидять, спустивши голови, чорні ворони... Над полем і багатирем також літають і крячуть ворони... І враз зупиняються на роздоріжжі у полі цей могутній кінь з багатирем-лицарем... Перед багатирем напис на камені: "Прямо їхати - живу не бувати"... Ліворуч напис: "Нема путі ані прходжему, ані проїжджому",.. Праворуч - напис: "Нема шляху й прольотному". І опустив голову лицар, опустив і його кінь... Важкі думи снуються в голові багатиря... снують, як ці ворони навколо... Яку ж дорогу вибрати? Куди їхати? Повний сил, вибуялої енергії, відваги, нечуваної сили, завзяття... І стоїть, і думу думає...

Отож ці філософічні думки були і в наших пращурів. Василечко, юнак, повний сили і здоров'я, здається все у силі перемогти... але прийшов на РОЗДОРІЖЖЯ... Чи йти йому батьковою дорогою? Чи слухати поради матінки? Чи сіно косити, коней годувати, як досі? Ні, не вдовольняє його одне багатство, достаток, не вдовольняє матеріальне, хочеться духового, вищого, краси, любові, повноти власного життя...

Він просить ДАЖДЬБОГА (Сонечко), їде на пораду до батенька, до матінки і, врешті, "виїжджає на свою життєву дорогу" - побудувати власну родину, виконати велику ідею ВІЧНОСТІ - їде по милую...

Але, крім цього, ця сивої давнини коляда-щедрівка віддзеркалює тодішні погляди на родинне життя, на взаємини дітей і батьків, погляди на працю. Ця коляда-щедрівка зазнала протягом віків зовнішніх змін, але зміст і ідея залишились старі.

Василечко (може в первісній щедрівці було інше ім'я, що затерлося і змінилося протягом тисячоліття) це старослов'янське ім'я, хоч і прийняте в Греції.

Образ Василечка подано в щедрівці як високоморального, високолюдяного, працьовитого, розумного, ніжного, здібного юнака, який, після порад і мрій, стає на свій життєвий шлях - одружитися, створити власну родину.

У ті далекі часи родового побуту одруження - це була велика проблема. Пращури знали, що одружуватися з людиною близькою свого роду - це значить злити близьку кров і засудити свій рід на вимирання. Тому юнак мусів "умкнути" - викрасти собі дружину у чужім, а в більшості у ворожім роді. (Роди між - собою ворогували за посідання території, за пасовиська). Для здобуття дружини треба було готувати гурт відважних бояр-юнаків, які часто складали свої голови, а з ними і молодик у боротьбі за дівчину... А тому перед "умкненням" милої він мусить приготувати своє господарство, забезпечити сіном свою худобу; а тоді, як ласкавий син, поїхати по "благословіння" - пораду до матері, батька, а відтак вирушить по свою майбутню дружину, у ризиковану подорож.

Таким чином, основні мотиви цієї щедрівки - праця любов до праці, дбайливість про худобу (свою отару), повага до батьків, родинна злагода, прагнення родинного життя, вимріяної любові...

Цей маленький твір звертає на себе увагу своєю внутрішньою глибиною думки, зовнішньою красою, своєю надзвичайною музичністю, глибокою емоціональністю. Все це закладено в словах, які на перший погляд видаються звичайними, простенькими. Але яка тут чудесна -алітерація, які і незрівнянні асонанси, коли вслухаєшся, хоч б у перших два рядки:

Ой за лісом, за лісочком,
Сіно косить Василечко...

У цьому прекрасному повторенні "с" і "з" ми просто чуємо ту чудесну музику природи, шум лісу, шелестіння трави, дзвін коси і, навіть, подих того чарівного казкового косаря Василечка.

Привертає до себе увагу й рефрен-приспів "Ой Даждьбоже" (Даждьбог - це сонце у нашій мітології). У цьому рефрені закладена вся магічна сила щедрівки: це заклик-прохання життєдайного Сонця-бога, що він здійснив те, про що співається у кожному рядку щедрівки. Пізніше, з приходом християнства, цей рефрен змінився на - "Дай Боже"...

У цій щедрівці маємо виразні риси анімізму (анімістичного світогляду): Василечко розмовляє з кіньми, й не має найменшого сумніву, що вони його розуміють; у рефрені вбачаємо ті магічні слова, те чаклування й привернення до людини вищої сили, що і є ознакою і основою згаданого світогляду.

Поза цим, у цій первісній щедрівці відчувається море ласки, любові, вірності, доброти й ніжності: "Василечко", "матінка", "батенько", "милая", "доріженька" і т. д.

Цикль величально побажальних коляд-щедрівок надзвичайно великий і різноманітний. Він має у собі широку систему магічних актів. Бажання накликати на дім, родину, господаря, господарство - радість, щастя, шану, багатство, славу, могутність, здоров'я - основано на вірі в чудодійність слова, здібність слова наводити, здійснювати те, що ним представлено.

Покійний Акад Потебня у своїм "Озборі" поетичних мотивів колядок і щедрівок, пише:
..."На всіх ступенях розвитку потреба щастя, блеску, могутності вимагає задоволення, бодай у мрії. Тим здібніше задоволити сю жагу щось настільки об'єктивне, як пісня...
Але без порівняння важніш було значення величальної пісні для людей давніших...
Чим дальше в давнину, тим звичайніша й сильніша віра, що слово одною своєю появою здатне творити те, що ним означене. На цій вірі засновані всі поздоровлення й прокляття..."

Величальні та побажальні коляди-щедрівки мають у більшості не реальні, а ідеалістичні образи, перебільшені, гіперболізовані. Акад. М. Грушевський так висловлюється:
..."Коли сонце, місяць і зорі зводяться на його (господаря) подвір'я, до його хати, за його стіл... Коли на його подвір'ї стоїть дерево життя, а Бог, Христос чи Богородиця на його полі чи оборі..."

Тому не завжди ми знаходимо реальне в колядах-щедрівках. Але серед цих фантастичних образів подані й реальні. Прикладом поезії цього циклю, заснованої цілком на анімістичному світогляді, з вірою у магію, у силу дії слова людини - в ублаганні-накликанні чи відвертанні надприродніх сил - коляда-щедрівка - бажання:

... "Щоб у полі - врожайне,
Ой Даждьбоже!
На току буйно, в пасіці - рійно,
Ой Даждьбоже!
У дворі збройно, в коморі - повно,
Ой Даждьбоже!
А в домі склінно на челядоньку.
Ой Даждьбоже!
На дворі щастя на худібоньку,
Ой Даждьбоже!
На худібоньку рогатую та ще й дрібную,
Ой. Даждьбоже!
Хай же вам буде бог у дорозі,
О й Даждьбоже!
На кожному броді, на перевозі,
Ой Даждьбоже!
Ми вас вінчуєм щастям, здоров'ям!
Ой Даждьбоже!
Цими святками та й Різдвяними!
О й Даждьбоже!

Реалістичний господарський, величально-бажальний зміст цієї коляди очевидний. Тут подаються всі ідеали - господаря доби родового побуту, його бажання, мрії. А разом коляду просякає анімістичний світогляд, повсякчасне звернення до Сонця-Даждьбога. Основні нашарування в коляді вже в похристиянській добі - це "та й різдвяними".

Вислів, "у дворі збройно", в інших варіантах "в коморі збройно" - визначає, що в ті часи зброя являла велику цінність і конечність (певно на початках залізної доби). Зброя потрібна була повсякчасно для оборони "дому"-родини, "роду" від нападу сусідів. Тому голова роду, як і родина, мусів мати "челядь" і зброю. Челядь же не тільки працювала, але, в разі потреби, бралася за зброю і боронила рід чи двір.

Цікавий також вислів "бог на дорозі" чи "бог у дорозі". У ті давні часи дороги були дуже небезпечні. (Власне у нашому теперішньому розумінні доріг не було). На роздоріжжях, перевозах та бродах на людину майже завжди ждала небезпека - "зла сила". Тому для добра господаря під час коляди відвертали від нього .,злу силу" і чаклували йому бога в дорозі. - в українській мітології опікуном подорожуючих був місяць, - та "при перевозі". При перевозах та бродах часто траплялося під час перегону худоби через воду випадки - вода зносила чи частково топила худобу, а інколи і господаря-пастуха. Як рештки пережитків тих часів, у християнські часи для поборювання тих "злих сил" ставили хрести на роздоріжжях та здебільшого, у ранню добу християнства при іних стояли "подорожні попи". Це цілком виправдане побажання, бо найчастіші грабунки та напади траплялися тоді саме на роздоріжжях.

Подібна коляда-побажання була і для господині, але чаклування змінені, відповідно галузі праці:

... ,,Жито-пшеницю і всяку пашницю...

Рефрен співався:

Ой Даждьбоже! З того колосочка буде пива бочка.
Ой Даждьбоже!
На городі стовпчики роди, Боже, хлопчики;
Ой Даждьбоже!
На городі шалата, роди, Боже дівчата.
Ой Даждьбоже!
На постелі рядна, господиня ладна...
Ой Даждьбоже!
Будьте здорові на Новий рік,
Ой Даждьбоже!
Щоб водилось вам краще, як той рік:
Ой Даждьбоже!
Льон по коліна, щоб вас голова не боліла,
Ой Даждьбоже!
Бувайте здорові, щоб велись вам воли й корови,
Ой Даждьбоже!
Часник, як бик, цибуля, як дуля:
Ой Даждьбоже!
Горох, капуста, аби Маруся була тлуста...

Отже, і ці різдвяні та новорічні побажання скидаються на жартівливі. В глибині вони подають побічно образ тодішнього ідеалу-господині, її мрій та прагнень, кращих ознак та властивостей, і також є хвальні та побажальні. Це побажання закінчується жартівливо:

..."Кугу, кугу! Винесіть по пирогу,
А не дасте пирога, потягнемо хату за рога!

За чаклування-коляду, побажання - господарі завжди щедро винагороджували колядників та щедрівників. У вищенаведеній коляді-щедрівці є вислів:

"На городі стовпчики, роди, Боже, хлопчики..."

Стовпчики визначають не кілки, а назву дуже пахучих делікатних квітів з родини орхідей, що раніш були на Русі.

Дуже велику увагу в колядах-щедрівках цього раннього періоду доби родового побуту приділяється членам родини: господаренькові, господині, синові на одруженні та доньці на відданні. Величається "двір", подвір'я, хата, клуня, худібка - воли, коні корови, вівці, кури, бджоли; величаються обори, комори, кошари. Мотиви родинні: взаємна любов чоловіка й жінки, багаті убори жінки-господині (убрання), ідеалізована праця.

Величавими рисами змальовується образ доброї господині - красивої, роботящої, клопотливої, домовитої, заможної:

..."По двору ходить - як сонце сходить,
А в хату ввійде - як зоря зійде,
Як заговорить - як дзвін задзвонить,
Як засміється - сад-виноград в'ється,
Як зажартує - коня дарує...

...Наша госпося ходя-походя,
Ключами дзвонить, мед-вино носить.
... А в нових сінях, а в будованих,
Он ходить у них статочна жона,
Саточна жона, жона Марія,
Ой носить ключі у правій руці,
Щоб ключики не бряжчали,
Щоб милого не збуджали.
А на княгині кований пояс,
На тім поясі злоті ретязьки.
На тих ретязьках мідяні ключі:
Мідяні ключі, тихо дзвоніте,
Тихо дзвоніте - пана не збудите...

Досить характерна коляда зберіглася й на сьогодні у гуцулів:

...Бувай нам здоров, господаречку,
Не сам собою, а з газдинькою,
Та з газдинькою, з родиною!
Вінчуемо ти щастєм, здоровйєм,
Щастєм, здоровйєм, Різдвом Христовим!
Дай же ти, Боже, в городі зело,
В городі зело, в хаті весело!
Подай же, Боже, всім здоровйичко
На худобоньку, на роговую,
На челядочку на домовую!
Ой дай, Боже!

Це характерна коляда, але вона має вже чимало по-християнського наверствування. При чім, гуцули й досі виконують цю коляду з відповідними рухами та логічними наголосами.

Окремий цикль коляд-щедрівок доби родового побуту становлять еротичні коляди - кохання й вірність взаємна - основні мотиви. З цього циклю наведу два приклади - хлопцеві й дівчині:

...Пішов Петруньо на лонку косити.
Рефрен:
Бриніла коса коло покоса з росою, бриніла!
Прийшов до нього батенько його.
Рефрен:
Петруню сину, іди додому!
Рефрен:
Покоса дійду, додому піду!
Рефрен:
Прийшла до нього матінка його.
Рефрен:
Петруню сину, іди додому!
Рефрен:
Покоса дійду, додому прийду!
Рефрен:
Прийшов до нього братенько його.
Рефрен:
Брате Петруню, іди додому!
Рефрен:
Покоса дійду, додому прийду!
Рефрен:
Прийшла до нього сеструня його.
Рефрен:
Петруню братку, іди додому!
Рефрен:
Покоса дійду, додому прийду!
Рефрен:
Прийшла до нього миленька його.
Рефрен:
Милий Петруню, іди додому!
Рефрен:
Покосу дійшов, додому пішов.
Рефрен:
Бриніла коса коло покоса з росою, бриніла.

Коляда дівчині на відданні:

"Серед села яблунька зросла зелена.
Рефрен:
Зелена яблунька червоне яблучко зродила, зелена!
Прийшов до неї батенько єї.
Рефрен:
Марусю-душко, дай мі яблушко!
Рефрен:
Тільки одне мам і того не дам!
Рефрен:
Прийшла до неї матінка єї.
Рефрен:
Марусю-душко, дай мі яблушко!
Рефрен:
Тільки одне мам і того не дам!
Рефрен:
Прийшов до неї братенько еї.
Рефрен:
Сестричко-душко. дай мі яблушко!
Рефрен:
Тільки одне мам і того не дам!
Рефрен:
Прийшла до неї сестричка єї.
Рефрен:
Сестричко-душко. дай мі яблушко!
Рефрен:
Тільки одне мам і того не дам!
Рефрен:
Прийшов до неї миленький єї.
Рефрен:
Марусю-душко, дай мі яблушко!
Рефрен:
Тільки одне мам і те тобі дам!
Зелена яблуня червоне яблучко зродила, зелена!

У першій коляді-щедрівщ подано образ Петруня, сина на одруженні. Він працьовитий, прийшов на лонку "з росою", цебто дуже рано; сильний, "бринить коса коло покоса"; вольовий, слухняний, ніжний, уважний до батьків, до родини... Його кличуть, але він піде лише тоді, "коли покоса дійде". Найуважніший він до милої, слухає її як найближчу до себе, як вірну, і має її за рівню собі.

Тут дуже оригінальний рефрен; музичний і відображає музику ранньої праці на селянській ниві.

Друга коляда-щедрівка, з не менш оригінальним і музичним рефреном, і тут вірність, чистота і жертвенність кохання. Оригінальне подано образ краси дівчини, як яблуньки - того космічного дерева, через яке сходить життя людини на землю.

До цього ж циклю належать іще коляди-щедрівки вшанування покійників. Але ці коляди цілком утрачені, лише глухі відголоси у фольклорі; натомість ця пошана-хвала духам померлих добре збереглася при обряді "Багатої Куті", Щедрого передноворічного вечора та "Голодної Куті".

3. Третій цикль коляд-щедріво
к це ЛИЦАРСЬКО-ДРУЖИННІ,
що близько межують з історичними, військовими.

ЛИЦАРСЬКО-ДРУЖИННІ виникли іще раніш військово-історичних, коли іще не було КНЯЗЯ. Це просто товариство вибуялих хлопців-молодців, неодружених, на нашу мову - парубоцька верства.

Найхарактерніша коляда лицарсько-дружинного циклю це про 700 молодців. У ті далекі часи парубоцько-молодеча громада мала свою організацію і, навіть, нових членів приймала за певними церемоніями.

Ці хлопці-молодці здобувають дівчину своєму "князю". Того парубка, якому "умикали" дівчину, називали "князем". То вони залишають женихання з дівчатами, пускаються "долі Дунаєм" під Царгород", то вони наймаються у військо…

Залишки цих парубоцько-дружинних громад маємо у назвах весільних - "князь", молодик, боярин; у "вилиці", "досвітках", дівоцькі та парубоцькі "курені". Короткі уривки ДРУЖИННО-ЛИЦАРСЬКИХ коляд:

1. "Блудило блудців сімсот молодців,
Ой вублидили вони на круту гору…"

2. "А в густім лісі на Либедині
Блудило блудців сімсот молодців,
Відблудилися в чистеє поле,
В чистеє поле, над тихий Дунай…"

3. "А в лісі, в лісі, в зеленім гаю,
Росте дубочок тонкий, високий,
Під тим дубочком ясна світлонька.
А в тій світлоньці тисові столи,
За тими столами сімсот молодців,
Радоньку радять, судоньку судять…"

4. "Не купуймо, браття, на дівки вінки…"

Отже ми тут бачимо "мужів громаду" без князя, без ватажка.
Один із старших мотивів це буде про виправу молодця з дружиною-громадою на здобуття собі дружини:

..."Ой рано, рано кури запіли,
А ще раніш молодець устав,
Лучком забряжчав - братів пробуджав,
Браття, вставайте, коні сідлайте,
Та поїдем в чистеє поле
На погуляннє, на розгляданнє,
Та найдемо, браття, куну в дереві.
Куну в дереві, дівку в термі -
Вам буде, браття, кунку на шубу,
А мені буде панна до шлюбу…

Пізніше ці "громади" наймаються на послуги князеві чи панові:

"…Ой ходять, блудять сімсот молодців,
Доблудилися к доброму пану:
Ой, ти пане наш, виведи ти нас,
Станемо тобі всі до помочі,
Як будешь їхати в Угри по дівку.

А ще більш характерною колядою цього періоду є, коли образ "молодця-князя" надмірно вихвалений, гіперболізований, овіяний казковими особливостями:

…"Ой рано, рано кури запіли,
Ой іще раніш молодець устав.
Ой коли встав, три свічі зсукав,
При одній свічі ніжки обував,
При другій свічі личенько вмивав,
Перед ним батечко рушничок тримав;
При третій свічі коника сідлав.
Ой рано, рано кури запіли,
А ще раніш Івась устав;
Лучком забряжчав, братів побуджав.
Браття, вставайте, коней сідлайте...

А кінь у цього молодця чарівний, невиданий, розумний, навіть дорогу до походу сам вибирає:

...Коника сідлав у сімсот попруг,
А в десятую - бай - золотую,
А в того коня срібні копита,
А в того коня шовковий хвостик.
А в того коня кілова грива -
Кілова грива коня покрила.
Срібні копита камінь лупають,
Срібло-злото розсипають,
Шовковий хвостик слід замітає.
Ой каже, коню, продам я тебе!
Як мене продаш, здогадаєшся:
Я виніс тебе з трьох-девять земель!
В поле виїжджав, з конем розмовляв:
Ти, коню сивий, будь мі щасливий!
Будь мі щасливий на три дороги,
На три дороги та у три землі!

4. Коляди дружинно-князівської доби - історичні.


Коляди КНЯЖО-ДРУЖИННІ пізніші й чіткіші. Тут є ватажок, Він має дружину, як військо, слуг. Він керує, ладить зброю й іде походом на одну-другу, третю землю, щоб здобути панування, славу, здобич... Військо його грізне, коні гримають копитами, як грім, меч блищить, як місяць, стріли пускає, як дрібен дощик... Від війська аж землі важко... Він завойовує, підкоряє, велику здобич забирає - худобу, гроші, сукна... Але дають йому здебільшого такі дарунки: "мису червінців", зброю, коня, але найдорожчим для нього буває "панна в наряді" чи "гречная панна"...

...Ой, славен, явен красний Володимирко,
А чим же ти та прославився?
Що ізвечора коня осідлав,
А вже к світові під Царград став.
Ой, б'є, та й б'є на Царівгород.
Цар ся дивує, хто то воює.
А міщани ходять, все раду радять,
Що тому вояці за дари дати?!
Вивели йому коня в наряді;
Він коня то взяв, - не подякував, -
Не подякував, шапочки не зняв,
Шапочки не зняв, не поклонився,
Не поклонився й не покорився...
Ой, як б'є, та й б'є на Царівгород.
Цар ся дивує хто то воює.
А міщани все раду радять,
Що тому вояці за дари дати?!
...Винесли йому полумисок злата;
Він золото узяв, - не подякував,
Не подякував, шапочки не зняв,
Не поклонився, не покорився.
Ой, як б'є, та й б'є на Царівгород.
Цар ся дивує, хто то воює.
А міщани все ходять, все раду радять,
Що тому паняті за дари дати.
Вивели ж йому панну в коморі;
Він панну узяв та й подякував,
Подякував й шапочку зняв,
Шапочку зняв, ще й поклонився,
І поклонився, і покорився..."
(Возняк. Історія української літератури, т. 1-й)

Друга подібна коляда княжої доби досить влучна, як ілюстрація, але значно наверствована, має в собі назви міст, які незрівнянно пізніше повстали, ніж сама коляда. Наприклад: у нижчеподаній коляді згадується м. Крем'янець, що в Іпатському Літописі вперше згадується під 1226 роком, а коляда, за всіма ознаками, створена в X столітті:

..."Ой у Крем'янці та й на ярмарці
Славний коником грає...
Коником грає, військо збирає.
Як зібрав військо, аж землі тяжко...

Далі подається, що цей князь йде походом у далеку країну, оточує Царівгород, цебто столицю Візантії:

Пускає стріли, пускає стріли
Та все на Царівгород,
Город ворожий, Царгород...

У місті всі обняті жахом: не знають, що чинити, як рятуватися... І тому раду радять, щоб відкупитися:

Як стали в місті раду радити,
Раду радити, князя просити,
Князя просити дари прийняти,
Дари прийняти, помилувати...

За кожним рядком іде оригінальний рефрен:

"Море-Дунаю, Дунаю-море,
Князю наш зоре, Дунаю!

Цю коляду, пригадую, колядували на Поділлі у Вінницькім повіті, здебільшого старші люди на родинних святкових гостинах.

Тут ми пізнаємо віддзеркалення тих славних історичних походів наших князів Ігоря, Святослава, Володимира Великого на Корсунь, Володимира Ярославича на Царгород. Ми знаємо документально, що Візантія, як і інші держави, примушена була складати мирні умови (договори) з Київськими князями, українські князі не раз, і не один робили походи на греків, щоб примусити їх підписати вигідні умови торгівлі й не чинити нашим купцям кривд, а разом, щоб примусити платити Русі-Україні данину... брали багату данину і поверталися з нею в Русь-Україну.

Часто візантійські Імператори запрошували наших князів на допомогу, коли їм загрожувала внутрішня чи зовнішня небезпека.

Цікава кінцівка цієї коляди: тут не "гречную панну" виводять князю, а дають золото, коней і зброю. Особливо князь вдовольняється зброєю:

...Вивели йому коней сідланих,
Море-Дунаю. Дунаю-море
Князю наш зоре Дунаю!
Він усміхнувся і подивився...
Море-Дунаю, Дунаю-море,
Князю наш зоре, Дунаю!
Винесли йому дорогу зброю...
Море-Дунаю, Дунаю-море,
Князю наш зоре, Дунаю!
Він подивився і привернувся (чи пригорнувся).
Море-Дунаю, Дунаю-море,
Князю наш зоре, Дунаю!
Він привернувся і помирився!
Рефрен:

У першій (попередній) коляді, коли початок змальовує загальні походи українських князів на греків чи інші країни, то кінець досить виразний. Тут показано політичні взаємини Володимира Великого з Візантією. І правда, цілковите замирення Володимира Великого прийшло через одруження його з Анною цісарівною. Усім нам відомо, що в середньовіччя, та й перед тим, мир та взагалі державні союзи забезпечувались родинними звязками-одруженням князів та їх дітей з членами державних родин. Живим прикладом для нас є київський князь Ярослав Мудрий - "Тесть Європи". Забезпечивши родинні зв'язки з Візантією, Францією, Угорщиною, Польщею, норманами та іншими країнами, він забезпечив мир, а тому зміг широко розбудувати українську культуру, упорядкувати державні справи і так блискучо розбудувати самий Київ.

У другій коляді початок також загальний, а кінець більш конкретний: сам князь названий "Славний". Здогадуємось, що це, певно, образ Святослава-Завойовника. Його повсякчасні і безперервні військові походи потребували коней, золота і зброї, А відомо нам, що дійсно Святослав з особливим зацікавленням і любов'ю прийняв був данину зброєю від греків.

Не менш цікавий тут рефрен:

Море-Дунаю, Дунаю-море,
Князю наш зоре, Дунаю...

Цей рефрен дуже багато промовляє з точки зору історичної дійсності. Перше, дійсно Святослав мріяв опанувати подунайські простори, а тим стати господарем Середземного моря, поширити свою торгівлю, збагатити свою культуру через ближче сполучення Русі з азійськими та африканськими висококультурними у той час країнами та європейськими культурними осередками, що були навколо Середземного моря. Ось саме в цій коляді виспівується вимріяний Дунай.

5. Пізня княжа доба

Коляди пізньої княжої доби носили в більшості не загальний характер, а місцевий. У цих колядах вихвалені князі, їх походи, але ці походи вже не на Царгород, а на кочовиків-степовиків. Друга група коляд цього циклю нагадує про тодішнє повсякчасне небезпечне життя наших пращурів.

З цих коляд дійшли до нас окремі уривки. Зате збереглися добре коляди ПОЧАТКУ ХРИСТИЯНСТВА, вони то у той час і заступили коляди з тематикою про походи, князів, боротьбу внутрішню і зовнішню.

Уривки коляд з ПІЗНЬОЇ КНЯЖОЇ ДОБИ:
1-й уривок:

...Чи дома гречний панонько?
Нема го дома - у Судимору -
Судоньки судить, радоньки радить,
Як воювати, на врага стати,
Ой заказано й зараджено
Усім воїнам на війну іти.
Пану (ім'я) корогов нести.
А його ненька вельми старенька
Випроваджала та й научала:
"Їдь же, синочку, та й на війночку.
Наперед війська не видавайся.
Позаду війська не оставайся!"
Ой чи дома гей наш панонько?
Нема го дома, десь у садочку -
Десь у садочку, а в оріховім,
Ой струже-луже (гладить) дрібні стрілоньки.
Дрібні стрілоньки, ясні шабельки,
Бо ся збирає та на війноньку.
Татусьо вийшов - коника вивів.
Братенько вийшов - сідельце виніс,
Сестриця вийшла. - зброю винесла.
Хусточку дала, збоку припяла...і т. д.

2-й уривок:

... Гойноє паня - що він там діє?
Стружічко струже, огника кладе,
Золото топить, зброїцю злива, на слуги вола:
"Ой, слуги мої, котрі вірнії,
Коні сідлайте, зброї збирайте
Тугії луки, острії мечі"...

3-й уривок:

"Чи спиш, чи чуєш, пане господарю?
Вияви ж личко на оконечко,
А з оконечка на подвірячко:
Твоє подвірє орда забрала.
Татари взяли, в полон займили!
Ой і схопився, перехрестився,
Та крикнув же він на свої слуги;
"Служеньки мої, найвірнішії,
Одні виведіть коня перського,
Другі винесіть меча острого,
Най я поїду, орду догоню,
Моє подвірє назад оберну,
Назад оберну, краще збудую.

"Ой, вставай, пане, бо наступає
Погана віра, турці й татарці! -
А сідлайте ж мі бахматого коня
І подайте мі - ей - булат-шаблю,
Ей булат-шаблю, копію в руки!
Ой виїхали в чистеє поле,
Скоро ся зняли - зараз ся стяли,
Аж їм конички поприпадали.
Бахматим конем всіх татар стоптав,
А булат-шаблев всіх турців зрубав,
А копіїйков славойки достав...

4-й уривок:

...Сів на коника, як вітрець линув,
Бай заднє військо став здоганяти,
Як іздогонив, конем потоптав,
Середнє військо мечем постинав,
Переднє військо вогнем попалив,
Своє подвірє назад відобрав...
(М. Грушевський. Історія української літератури, 1 т.)

Ці коляди мають цілком войовничо-оборонний зміст. Тут "пан" - місцевий володар чи князь Русі-України увесь час напоготівлі - ось-ось може наскочити ворог-кочовик. З наказу пана чи князя готується зброя, вишколюється княже-державне військо-дружина, а у пана слуги... У колядах подано малюнки: ось наїхала орда, забрала людей, частково побила, добро зграбувала, майно-двір спалила... Відвагою і завзяттям натхненні князь і військо, також пан і слуги - наздоганяють орду, розбивають її, вертають своє добро, з славою і честю повертаються назад... їх урочисто зустрічають, шанують, вихваляють, складають на честь їх пїсні-коляди... Поляглих оспівують, як героїв, оборонців рідного краю. А який героїчний образ матері!? Вона виряджає сина з честю боронити свою вітчизну!

Отже, у цих колядах основні образи: орда (турецька, татарська, польська, та певно, і попередні злилися - печенізькі, половецькі та й міжусобні); князь та пан, військо хоробре, вірнії слуги, коні, зброя, двір - вітчина, добро, родина... Гіперболічне показана сама боротьба, як і гіперболізовані риси войовничості та завзяття вояків... Коляди цього типу пройняті надзвичайною динамікою, патріотизмом, любов'ю до свого народу жертвенністю в ім'я вітчизни й неймовірною ненавистю до ворога...

Молодь тих часів характеризується в коляді, як завзята, надхнена войовничим духом, жадаюча лицарства, "ума набратися у світі". Характерним прикладом буде коляда з часів литовських:

..."Павлечко коника сідлає,
Павлечко з дворика з'їжджає;
Павлечка батенько питає:
- "Що ти, сину, гадаєш?
Нащо коня сідлаєш?
Куди з двора з'їжджаєш, синочку мій?"
- Таточку мій!
Що тобі до сього?
Осідлаю коня вороного
Та поїду до царя
Добиватись лицарства;
Хоч лицарства не доб'юсь.
Так я ума наберусь,
Таточку мій!
(М. Возняк. Історія української літератури, т.1)

Чимало коляд цієї доби перейшли в інші жанри народної творчості, зокрема в цикль історичних пісень.

6. Коляди початків християнства

Ці коляди створюються починаючи з часів Володимира Великого. Перші християни-українці не могли одразу сприйняти велику ідею Христа і тому ототожнювали деякі релігійні поняття чи зливали нове із старим. Християнська церква в Україні вживала всіх зусиль вижити "бесовскіе навєти", "богомерзкія пєсни і гульбища"... Духовні особи вбачали в колядах і українських традиційних святкуваннях, та взагалі у тодішньому фольклорі, "грішні справи"... Але ніхто неспроможний був вижити те, що є глибокою нашою культурою, що створено віками І є відображенням нашої історії, нашого життя і відповідає нашій психіці... Тому на початках окремим святим християнської церкви були доручені окремі галузі й життя і опікунства. Св. Ілля заступив Паликопу (Перуна), бога грому; св. Власій заступив скотього бога худоби Велеса і т.д. Це дуже гарно вплинуло і сприяло бодай зовнішньому сприйняттю християнства. Ясно, це проходили десятки років в Україні. (Понад 50 років пройшло, покіль утвердилось християнство в Україні, - а на півночі, нинішня Московщина - іще через 200 років замордували св. Кукшу, який пішов туди проповідувати християнство. Отже, на півночі християнство прищепилося через сотки літ).

Отож, в ті часи існують попередні коляди, що вихваляють надприродні та природні сили, але починають наверствовуватися новою ідеологією, головне, у формі. Подаю приклад такої коляди:

..."Ой чи є, чи нема господар дома?
Рефрен:
Славен ти є, славен єси,
Славен Господь Бог на небеси!
(Повторюється за кожним рядком).
Ой нема, нема - в темному гаю камінь лупаю,
Камінь лупаю, церкву будую...
З трьома банями, з трьома окнами.
Перше віконце - яснеє сонце...
Друге віконце - місяць ясненький.
Третє віконце - дощик дрібненький.
- Сонечко ясне, на що ти здібне?
- Бо як я зійду в неділю рано,
То буду гріти малії діти,
То зрадуються малії діти.
Діти маленькі, дідки старенькі.
- Місяцю ясний, на що ти здібний?
- Ой як я зійду вночі-півночі,
То зрадується гість у дорозі.
- Дощику дрібний, на що ти здібний?
- Ой як я піду три рази в маю,
То зрадується жито-пшениця.
Жито-пшениця, всяка пашниця!

Як бачимо, це та коляда, яку подано в розділі II у циклі "Світоглядових коляд" про 3-х гостоньків. Але тут уже чіткі наверствування християнської доби, хоч світогляд цілком анімістичний. Тут також три гостоньки, але господар уже в "темному гаю" церкву будує у три віконця - тут і Св. Тройця, тут і три попередніх гостоньки, і "Славен Господь Бог на небеси".

7. Період довір'я - дуалізм

У другому варіанті іще ясніше віддзеркалено злиття трьох гостоньків анімістичного світогляду з трьома гостоньками християнського світогляду:

..."Перший гостонько - ясне сонечко,
Ясне сонечко - сам Господь-Христос!
Другий гостонько - ясна зірниця,
Ясна зірниця - Пресвята Діва!
Третій гостонько - ясен-красен місячик,
Ясен-красен місячик - то Святий Петро-Павло...

Це наверствування змінило навіть розмір коляди, але "гостоньки" цілком поєднані. Відповідно цьому і промов-ляють ці гостоньки: перший зійде "світить і пригріє"; другий "пригорне й поможе"; третій - "візьмем ключі пекельнії, пустим душі спасеннії"... Цей варіант пізніше увійшов у апокрифічні псальми.

Варто іще зупинитися на попередній коляді "Три віконця". Вислів: "У темному гаю камінь лупаю" - не є так простий, як здавалося б. Той період-перехід від однієї віри до другої, дійсно був "темним гаєм" - важкою проблемою мислення. Трудно було розібратися нашим пращурам, чим нова віра краще старої... Тому вислів, спогаданий вище, є цілком алегоричний. Друге, у цій коляді вже нема вислову: "Чим ся радуєш?" Замість цього вже питання:

"Сонечко ясне, на що ти здібне?
Місяцю ясний, на що ти здібний?
Дощику дрібний, на що ти здібний?

Тут для впевнення і порівняння з новим Богом, запитує, "на що здібний?", - чи краще старий бог зробить, чи новий?... У цій коляді, як пізнішій вже нема вислову: "зело", а є "жито-пшениця, всяка пашниця". Рефрен тут, як і в попередніх "трьох гостеньках" - анімістичний, магічний, але вже зовнішня форма, яка пізніше набрала і змісту - не "Даждьбоже", а "Дай, Боже!" Наші пращури в перший, ранній період християнства, лише назву бога змінили - з ясного сонечка на Христа Бога, Божу Матір та апостолів, головне, Петра-Павла, яких ототожнювали в одній особі, а разом і у двох... І цей Бог-Христос, і Божа Мати, і Петро-Павло сидять у господаря у свята у хаті, за столиком; у полі працюють разом з господарем разом з ним переживають:

..."Ой у полі плужок оре!
Щедрий вечір, добрий вечір.
Добрим людям на цей вечір.
(Цей рефрен повторюється за кожним рядком).
За тим плужком Господь ходить,
Святий Петро поганяє (помагає),
Божа Мати їсти носить...
Їсти носить, Сина просить:
"Ори, Синку, цюю нивку,
Та й посіємо пшеничку...

Надзвичайно гарний, багатий, художній, змістовний і емоціональний малюнок. Але тут, крім зовнішньої, форми, - є іще глибокий зміст: тут цілком поєднано анімістичний світогляд з християнським у формі алегоричній. Бог Всюди-сущий, освячує працю, благословляє її; Мати Божа, просить Сина - вона є заступницею перед Богом за людей... Можна розуміти "Ори нивку... посіємо пшеничку"... як посіємо істини християнства... Рефрен, як бачимо, залишився цілком попередній, анімістичний.

Друга відповідна щедрівка, де дії перенесеш з старих уявних богів та з людини на Божу Матір:

...Ой на річці, на Ордані,
Щедрий вечір, святий вечір!
(Рефрен повторюється за кожним рядком).
Там Марія (в розумінні Матір Божа) біль білила,
Біль білила; хустку шила...і т. д.

І тут Божа Мати, як дбайлива господиня, білить "більцю" для ткання хусток. Рефрен тут прибрав слово "святий вечір!".

Отже, коляди-щедрівки раннього періоду християнства носять характер і двовір'я: старих уявлень про надприродні і природні сили, що прихильні до людини, допомагають їй, і які людина може прихиляти на добро собі, чаклує словом та магічними діями, - забути, відкинути не може, а разом сприймає і нового доброго Бога, що допомагає людині... Трудно, ба навіть неможливо було враз сприйняти новий світогляд, нову віру... Тому людина на початках і поєднує ці сили: шанує і стару віру, шанує і нову. Процес сприйняття нового християнського світогляду проходить в Україні-Русі дуже повільно. Про Христа, Божу Матір, Апостолів, народна уява, на основі біблійних сказань, створює, так звані апокрифічні коляди та пісні. Перші християни-українці часто плутали і Христа, і Божу Матір, і Апостолів. У них не могло бути чіткого уявлення. Приведу два-три приклади апокрифічних коляд.

8. Апокрифічні коляди-щедрівки

..."Ой на річці, на Ордані
Рефрен:
Щедрий вечір, святий вечір! (Повторюється).
Там Сус Христос виринає...
"Візьміть мене на рученьки,
Занесіть мене до церковці"...
Суса Христа взяли на рученьки,
Та понесли до церковці.
Сами ся двері створили,
Сами ся свічі засвітили,
Всі ся святі посходили,
Всі ся святі посходили,
Стали раду радувати:
Яке Тому Дитяті ім'я дати.
Даймо Йому ім'я Святий Петро.
Божа Мати не злюбила,
Від престолу відступила...
Даймо Йому ім'я Святий Павло.
Божа мати не злюбила.
Від престолу відступила...
Даймо Йому ім'я Ісус Христос!
Божа Мати возлюбила,
До престолу приступила...
Рефрен: Щедрий вечір, святий вечір!

Ці апокрифічні коляди на релігійному тлі показують нам, як у ранній добі християнства уявляли наші пращури образи Христа, Пресвятої Діви, Апостолів. Вони часто плутали згадані образи, неясно уявляли, часто були певні, що св. Петро та Павло прийшли раніш Христа... Що з народженням Христа вже були церкви, християнські престоли. Найбільшою популярністю з усіх апостолів користувалися св. Петро і Павло. Вони навіть "мали ключі пекельнії і могли випускати душі спасеннії"... Вони "розрішали на весні землю на рослинність"... Мали ключі від раю і знали кого туди впускати, а кого ні... Коли душі померлих приходять до раю, то двері їм відчиняють тільки згадані апостоли - інколи Петро, інколи Павло... В апокрифічних колядах повсякчасно зустрічаємо анахронізми, чого не помічали І не знали їх творці...

Друга містеріальна апокрифічна коляда - це як жиди шукають Христа-Дитя, щоб убити, а Мати Божа мудро відводить ворогів Христа, врятовує Боже Дитятко:

- "Пресвята Діва, де Христа діла?
Рефрен: Славен Ти є, славен єси.
Славен Господь Бог на небеси.
(Рефрен повторюється за кожним рядком).
- Занесла Христа в темнії ліси!
Пішла жидова ліси рубати.
Ліси рубати, Христа шукати.
Ліси зрубала. Христа не знайшла.
- "Пресвята Діва, де Христа діла?"
- Занесла Христа в шовкові трави!
Пішла жидова трави косити,
Трави косити. Христа шукати.
Трави скосила, Христа не знайшла.
- ..Пресвята Діва, де Христа діла?
- Занесла Христа в глибокі скали!
Пішла жидова скали лупати,
Скали лупати, Христа шукати.
Скали злупала, Христа не знайшла.
- "Пресвята Діва, де Христа діла?"
- Занесла Христа в глибокі води!
Пішла жидова води спускати,
Води спускати, Христа шукати...
Води спустила. Христа не знайшла.
- "Пресвята Діва, де Христа діла?
- Занесла Христа аж на небеса!
Рефрен: Славен Ти є, славен еси,
Славен Господь Бог на небеси!

У цій же коляді подано високий образ Матері, її любов до Сина, до Христа, її материнське чуття - відводить ворогів, врятовує Сина... Разом подано фантастичний образ "жидови", як ворога християнства, що всіма засобами намагається убити Христа, припинити розвиток християнства, але це "жидові" не щастило.

У цій же коляді подано лагідність українського духу, доброту душі: тут зовсім нема злоби та ненависті збоку християн-українців. Хитрощами врятовують Христа і цим вдоволені.

Романтичність, анімістичний світогляд цілком просякають апокрифічні коляда-щедрівки. Уся природа, усі сили надприродні допомагають Пресвятій Діві і Христу та роблять перешкоди Іродові та "жидові".

Божа Мати, як мати, вона терпить наругу, поневіряння, тікає аж до Єгипту, завжди має страх, що вороги можуть знищити Христа... Але вона віддає всі свої сили, всю свою материнську любов і таки врятовує Христа-Сина на радість усього людства:
Хоч

"Ірод проклятий військо розсилає,
Цар на осляті в Єгипет вступає...

В апокрифічних, як каже Возняк, "наївного типу", колядах нема вже ані господарських, ані інших мотивів, крім релігійно-казкового. Тут нема побажань, нема славлення, за винятком того, що є в рефрені. Але старий дух - анімістичний світогляд цілком просякає коляди цього типу.
Отже, велика ідея Світа-Сонця - Христа сприймається нашими предками на фоні старої віри - витворюється ДВОВІР'Я.
Це не визначає, що в цей період не було інших коляд. Усі коляди попередні, з наверствуванням християнським і без наверствування у ті часи переважали, бо апокрифічні коляди, хоч і з'явились тоді, але не були поширені.

9. Біблійні коляди


Зважаючи на те, що християнська церква не прийняла апокрифів взагалі, не могла вона прийняти й апокрифічних коляд. Запекла боротьба з "поганськими" колядами-щедрівками провадилась і збоку Християнської Церкви і, ще сильніше, збоку московської адміністрації пізніше. Перемогти вікові традиції, як подавав я попереду, плід тисячолітньої культури - ніхто неспроможний... Отже, Християнська Церква вирішила висунути свої коляди, цілком релігійного змісту, і цими колядами витиснути старі. Щодо "Багатої Куті", "Щедрого Вечора", "Голодної Куті" - вклинити в ці звичаї іншу символіку, глибший християнський зміст. Отже, в кінці XVIII і на початку XIX стор, з'являються коляди "Богогласника", створені духовними отцями. Ці коляди не є народна творчість. Всіма засобами духовенство намагається просунути ці коляди в маси, якомога ширше їх популяризувати. Але знову таки, витискаючи апокрифічні коляди, мимоволі внесли в коляди "Богогласника" елементи апокрифізму. Акад. М. Возняк називає частину коляд з "Богогласника" "наївними". До таких коляд М. Возняк відносить: "Дивная новина", "Предвічний родився пред літи", "Нова радість світу ся з'явила", "Нова радість стала, яка не бувала", "Небо і земля нині тор

Наумов Микола Миколайович, учень 11-В класу ЗОШ №292
http://ostriv.in.ua/index.php
Еще материалы по этой теме в сети :






Обсудить статью на форуме


все для обучения сочинения изложения рефераты биографии
Реклама







Место для рекламы




все диеты мира, худеть очень просто, легко и быстро
100
dating top separator

2006 Украинская хата При использовании материалов ссылка на сайт обязательна!