Украинская хата, кухня, сувенир, картины, девушки, песни Украинские сувениры, национальная кухня и новые рецепты, тексты народных песен и современных исполнителей найдете у нас! Внимание, сайт создан и держится на личной инициативе студентов и нуждается в серьезной реконструкции, всем кому небезразлична тематика нашего сайта, большая просьба помочь, кошелек WM Z942203309218 ... Не останьтесь равнодушны к этому островку украинской культуры! В наших планах сделать сайт современным, удобным и еще более полезным для вас.


Разделы

Украинская кухня
украинская кухня

Украинский сувенир
украинский сувенир

Украинские костюмы
украинские костюмы

Украинские девушки
украинские девушки

Украинские песни
украинские песни

Знаменитые украинцы

История Украины

Валюта Украины

Партнерские сайты

Все для мобильника
Познакомиться с иностранцем

Украинские народные обычаи

Гаївки




Гаївки виникли в далекі, ще язичницькі часи. Не знати, у зв’язку з яким обрядом, але певно, що зі святом, – бо в буден день не мала молодь часу бавитися, та й хто хотів перед людьми виглядати неробою! Знаємо тільки, що це було свято весняне – люди раділи приходу весни!

Яке то було щастя – перебути люту зиму, з довгими, що починалися з найпершого смеркання, ночами (при тьмяній скіпці все-одно сліпалося, та й треба було її заощаджувати), з проголодним віктом, зі скутим морозами та великими снігами рухом. Щастя – вирватися Із задушного запертя на весняний простір, босоніж (тут на зиму на всіх була пара сяких-таких личаків – де вже хто знався з ними, як зійшли сніги!) – та й на зелену траву, у гай, де яскріють квіти. Тоді починались веселі ігри, співи.

Немало дослідників і назву “гаївка” виводять від слова “гай”. При багатьох співах-гаївках дівчата, тримаючись за руки, ходять зигзагоподібним шнуром (“кривим танцем”) – як зауважує один дослідник, “точно так, як би поміж деревину ходили” [1].

Думку про походження “гаївки” від “гаю” підтримав Анатолій Свидницький у дійній етнографічній праці “Великдень у подолян” (“Основа”, 1861). Прихильником тої думки був Володимир Гнатюк, який видав найповніше і найкраще досі зібрання гаївок (“Матеріали до української етнології”, Львів, 1909, т. XII), причому із мелодіями (на фонограф записав О. Роздольський, розшифрував Ф. Колесса).

Є й інші гіпотези (К. Шейковського, О. Партицького, В. Щурата), адже “гаївки”, як відомо, – найпоширеніша назва пов’язаних із воскресінням природи ігр-хороводів, – у деяких місцевостях їх звуть “гагілками”, “ягілками”, “ягівками”, “галагівками”... На Наддніпрянщині, як правило, кажуть “веснянки”. (Під такою назвою в 1984 році у Києві вийшов щедро ілюстрований збірник, який упорядкувала Наталія Шумада). В. Гнатюк, одначе, у вступі до свого згаданого вище видання слушно писав: “Термін “веснянка” обіймає ширший цикл пісень, “гаївка” – вужчий. Веснянку співають в російській Україні цілу весну, гаївку в нас – лише на Великдень”. (Щодо визначення “російська Україна”, то, на жаль, Україні так довго випало зносити той “епітет”, той ярлик! Чи тішилися б росіяни визначенням “українська Росія”?).

Отже, із прийняттям на Русі християнства язичницький обряд поклоніння весні поступово перейшов у традицію Великодних свят, котрі знаменують уже справді розквітлу весну.

Слово “Великдень” узяте із Євангелія Святого Іоанна. Там, після опису розп’яття Ісуса Христа, а з ним ще двох мучеників, на Голгофі, сказано: “Через те, що ще була п’ятниця, отже, щоб не залишалися в суботу тіла на хресті – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби... познімали з хреста” (Іоанн, 19, 31). Поклали розп’ятих до гробів, а на досвіті у неділю Христос воскрес!

Гаївки, таким чином, у християнській традиції відбивають радість і Весни, і Воскресіння Христового.

Правда, на відмінну від різдвяних колядок і щедрівок, які майже повністю мають християнсько-релігійний зміст, великодні гаївки відзначаються чисто світським характером.

Після тривалого, великого посту молодіжні забави, грайливі пісні особливо оживляли кожну місцевість, надто сільську. На Великдень, поснідавши яйцем свяченим, паскою і всім, що Бог послав у найбільше свято, молодь на майдані коло церкви починала водити гаївки. Батьки, діди та діти групувались довкола майдану – милувалися. Жіноцтво мало нагоду при тім наговоритися про всяку всячину, чоловіцтво, за попахкуванням файок, – перекинутися скупими фразами про весняні роботи, про ціни на збіжжя, на худобу, про громадські справи. Діти хвалилися крашанками-писанками – чия краща. Час від часу лунали вистріли –то хлопці біля церкви салютували, вдаряючи спеціальний молотом (моздіром) об камінь. Коли пороху в молоті було багато – сила вибуху не раз виривала молот із рук, і він, продвигтівши в повітрі дугою, падав за кількадесят метрів. Через те хлопці, що орудували при стрільбі, мусили бути вкрай обережними, а люди мали стояти на безпечній віддалі.

Гаївки переважно водять дівчата, але не тільки. В моїх, зокрема, околицях – на Бїбрщині, Ново-Стрілищанщині, Ходорівщині – в гаївкових хороводах часто брали участь хлопці. З дитинства бентежно бринять у моїй душі мелодії гаївок “Ой зацвили фіялоньки...”, “Котилися вози йа в гай, та в долину...”, “Ой ніхто там не бував, де ся явір розвивав...”, “Ви, зелені огірочки, не рвіться...”, “Ми кривого танцю йдемо...”, “Ми голубку (голуба) ізловили...”, “Хто бував, хто видав мою жону на торзі?..”, “Ой бриніли ключі з ночі...”, “Чому, Галю, не танцюєш?..”, “Ой ти, старий діду, чому ся не жениш?..”, “Попід зелені лози летіли селом кози...” та інших.

У гаївках передусім воздавалася хвала весні, і водночас молодості:

А вже ж весна воскресла!

А що ж вона винесла? –

Весняную росу,

Дівоцькую красу... [2]

Прийшла до нас весна красна,

Гаївочку нам принесла,

Для панянок гаївочку,

Для парубків вандрівочку.

Станьте, панянки, в коло,

Заспівайте си весоло [3].

Замовляннями, пантомімою молодь благословляла то “мак”, то “просо”, то “грушу” на рясний урожай, у чім особливо пізнається язичницька обрядова ритуальність.

Гаївка дає шляхетну можливість хлопцеві І дівчині натякнути одне одному на закоханість (скажімо, при словах: “вибирай си... щонайкращу дівку” хлопець, звичайно, зупиняє вибір на своїй симпатії); у гаївках дівчата часто кепкують із хлопців, насамперед зі старих кавалерів, – трапляється й навпаки.

Із гаївок-забав моїх околиць чи не найбільш поширений так званий “Ремінець”. Дівчата й хлопці впереміш стоять у колі обличчями до середини. Руки тримають складеними за спиною. Усі співають гаївку:

– Сам ходжу, сам ходжу....

– Де-с діти поподівав?

– Мор виморив, дощ витопив,

Іно я ся, сиротонька, на біду лишив...

Поза колом у такт гаївки ходить хлопець чи дівчина з ремінцем (а то й зі справжнім ременем), непомітно вручає його комусь у руки – і новий володар (володарка) ремінця, виждавши для ефекту, поки вручальник відійде від нього, несподівано вдаряє сусіда (сусідку) справа. Той (та) утікає, доки його (її) не впустять у стрій кола. Били ремінцем, звичайно, злегка, хоча іноді, попри жарти, котрась із дівчат неабияк уперіщила якогось зухвалого хлопця. Якщо той, хто мав бути битий, здогадавшись чи й підгледівши, що у сусіда – ремінець, утік швидше й зумів десь приткнутися в стрій, то називалося; “пропало”. Коли втікач став у коло, той, хто доганяв, непомітно передає ремінець в інші руки і так само стає між співаків.

Подібні великодні забави (“Проба ланьцуха”, “Гусак”, “Воробчик”, “Мишка”, “Колесо”, “Дід, “Галя” та інші) першим описав граматик і фольклорист Йосиф Лозинський у статті “Галагівка”, вміщеній у “Зорі галицкій яко альбумі на год 1860”.

Й. Лозинського у цьому ж виданні доповнив Гнат Галька статтею “Гаївки з околиць над Збручем”, де описані ігрові, сказати б, театралізовані дії таких відомих гаївок, як “Ходить качур в гороховім вінку...”, “Тимку мій рожевий...”, “Ой йди, діду, гуси пасти...”, “Чому, Галю, не танцюєш?..”, “Ой вийтеся, огірочки...”, “Іванчику-Білоданчику...”, “Воротарго-воротнику..”,

“Ходить жук по ручині...”.

На думку дослідників, чим багатші гаївки ігровими моментами, забавами, тим вони давніші. Конкретний час та обставини виникнення більшості гаївок для нас залишаться вічною загадкою.

Є. одначе, гаївки, історична, основа яких проглядається. До них належить поширена по всій Україні гаївка веснянка “Їде, їде Зельман...”. Властиво, в народі давно забули, хто такий Зельман, і в багатьох місцях співають: Жельман. А був то жорстокий управитель маєтків Дрогобицького староства 30–50-х років XVIII століття. Його знущанням над підлеглими не було меж. Ім’ям Зельмана лякали дітей. У нинішніх варіантах гаївки, оскільки забувся її генезис, про той жах уже ніщо не нагадує, але в первісному варіанті співалося:

...Каже бити Зельман, каже бити його брат,

Каже бити Зельманова родина.

Перебрав вже Зельман, перебрав вже його брат,

Перебрала Зельманова родина.

Не панує Зельман, не панує його брат,

Не панує Зельманова родина.

На погибель, Зельман, на погибель, його брат,

На погибель, Зельманова уся родина! [4]

Уже в 1909 році В. Гнатюк відзначав: “Гаївки починають помалу забуватися і се можна сконстатувати на різних записах, які представляють собою лише відривки або побаламучеш тексти з повириваними і поперекручуваними фразами, постяганими строфами і т.д... Але потреба співання не зменшується, через те замість гаївок починають співати першу-ліпшу пісню з краю, яка трапиться” [5].

Як Історично змінюються, перефразовуються тексти гаївок, видно хоча б із сучасних варіантів так званого “Кривого танцю”. Мало хто задумується нині над тим, що означає в гаївці звертання до зозулі: “Ти нам тоді закувала, як панщина дякувала”. Тимчасом, гаївка виникла у зв’язку зі скасуванням 3 травня 1848 року кріпосного права на західноукраїнських землях. Досі по галицьких селах стоять хрести на честь тої дати – декотрі були злочинне понівечені, знищені в часи засилля марксо-ленінської ідеології, але тепер знову відроджуються, як наша нескорена пам’ять.

Наша пам’ять мусить припадати до джерел – з метою духовного самозахисту народу, з метою збереження української етнічної субстанції. У цьому зв’язку нагадаю, як виглядала названа гаївка на самому початку – якою вона з’явилася з “Зорі галицькій” 4 квітня 1849 року під назвою “Нова гагілка” І з зауваженням; “Співати ю можна, як [пісню] “Мир вам, братя!..”.

Ой ти, сива зазуленько!

Закуй же нам так миленько,

Як єсь тогди закувала,

Як панщина дякувала.

Тепер нам гагілка мила,

Бо ся панщина вступила,

Панщина ся геть вступила –

То-то ж нам гагілка мила!

Станьте, рускі діти, в коло,

Заспівайте си весоло.

Богу честь і хвалу дайте,

Смутні пісні занехайте.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Велика то Божа сила.

Нас з неволі визволила,

Бо ми тепер вільні люди –

Най же Богу слава буде.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Гірко ж то ми бідували,

На панщині кару брали;

Цілий тиждень нас гонили,

Хто не вийшов, того били.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Вже не маєм тепер пана,

Вже не чути атамана,–

Пішли тії же всі в кут.

Що носили на нас прут.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

* * *

Ще нам тепер на заваді

Пиятика та й корчми;

Тяжкі платим за них рати,

Ті ведут нас до біди.

Тепер нам гагілка мила,

Бо вже панщина вступила;

Ще б нам більше була мила,

Коб ся горівка вступила.

Та проклята з бульби юшка!

З неї-то нам вся біда,

Нема хліба, ні кожушка, –

За ню всьо йде до жида.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Ми си тепер рольні люди!

Най же нам все гаразд буде.

Корчми завше уникаймо

І горівку занехаймо.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Так неділеньки кождої

Разом руки си подаймо –

Тої гагілки нової

Всім весело заспіваймо.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Це, власне, як бачимо, дві гаївки під одним заголовком і на одну мелодію: перша – про радість скасування панщини, друга – про необхідність боротьби з пияцтвом {слово “жид” тут, розуміється, – без негативного узагальнення: йдеться конкретно про корчмаря).

У першопублікації ті дві гаївки чітко не розділені – звідси маємо, як каже В. Гнатюк, “побаламучення” у пізніших варіантах “Кривого танцю”.

Реформа 1848 року вселила великі надії багатьом народам Європи, зокрема українцям Галичини. В “Уставі конституції Цісарства Австрійського”, в параграфі п’ятому, заявлялося: “Всякі племена мають рівноправність, і кождий нарід має неізрушиме право охорони і заховання своєїі народности і языка” [6]. Гарна сказано, чи не так? На жаль, поліпшення долі народу було лиш частковим. Певно, що, хай і “голодна воля”, то вже не панщина, але справжнього воскресіння Україна й досі не дочекалася.

Еще материалы по этой теме в сети :






Обсудить статью на форуме


все для обучения сочинения изложения рефераты биографии
Реклама







Место для рекламы




все диеты мира, худеть очень просто, легко и быстро
100
dating top separator

2006 Украинская хата При использовании материалов ссылка на сайт обязательна!