РЕКЛАМА 
http://hotelspetersburg.info
Украинская хата, кухня, сувенир, картины, девушки, песни Украинские сувениры, национальная кухня и новые рецепты, тексты народных песен и современных исполнителей найдете у нас! Внимание, сайт создан и держится на личной инициативе студентов и нуждается в серьезной реконструкции, всем кому небезразлична тематика нашего сайта, большая просьба помочь, кошелек WM Z942203309218 ... Не останьтесь равнодушны к этому островку украинской культуры! В наших планах сделать сайт современным, удобным и еще более полезным для вас.


Разделы

Украинская кухня
украинская кухня

Украинский сувенир
украинский сувенир

Украинские костюмы
украинские костюмы

Украинские девушки
украинские девушки

Украинские песни
украинские песни

Знаменитые украинцы

История Украины

Валюта Украины

Партнерские сайты

Все для мобильника
Познакомиться с иностранцем

Украинские народные обычаи

До історії Свята Івана Купала



Літописи проти "скверного біса Купала".


Одне з найдавніших писемних свідчень про свято Купала належить до XIII ст. У Волинському літописі за Іпатіївським списком під 1262 р. є згадка про "канунъ Ивана дни, на самые Купалья". Згадується Купала і в офіційних документах XIV ст.: договір литовських князів із польським королем Казимиром у 1350 р. фіксує часове означення "до Ивана дне до Купалъ", а грамота Вітовта 1396 р. "писана во вторникъ передъ Купалы св. Ивана, іюня 20 дня".


Перші описи Купальського свята знаходимо в документах ХVI–XVII ст. Псковський ігумен Памфіл у своєму посланні 1505 р. очорнював народний звичай Купальських ігрищ: "Егда бо приідет самый той праздникъ Рождества Предотечева, тогда во святую ту нощь мало не весь градъ возмятется; и в селіхъ возбісятся въ бубны и въ сопіли, и гуденіемъ струнным и всякими неподобными играми сатанинскими, плесканиемъ и плясаніемъ, женамъ же девамъ главами киваніе и устами ихъ неприятенъ кличь, всескверные пісни бісовскія, и хребтомъ ихъ вихляніе и ногамъ ихъ скаканіе и топтаніе, что быстъ во градехъ и въ селіхъ".

Проти Купальських обрядів спрямовувалися також правила російського церковного собору 1551 р., відомі під назвою "Стоглав": "...о Іоанні дні, в навічеріи сходятся мужи и жены и девицы на нощное плещевание и на безчинный говоръ, и на бесовские песни, и на плясаніе, и на скаканія, и на богомерзкія дела; и бываетъ отрокомъ оскверненіе и девамъ растлениіе, и егда мимо нощь ходитъ, тогда отходятъ к реце с великимъ кричаніемъ, аки бесніи, и умываются водою; и егда начнут заутренню звонити, тогда отходятъ в домы свои й падаютъ аки мертвыя ото великого хлохотанія".


Найбільш ранній опис Івана Купала на Україні Густинський літопис (більшістю дослідників відноситься до початку XVII ст. – приблизно 1620 р.) також очорнює, дияволізує народний звичай: "Сему Купалу бісу,— зазначає літописець, яким міг бути відомий на той час письменник Захарія Копистенський,— еще и доныне по нікоих странах намять совершают наченше іюня 23 дня в навечеріє Рождества Іоанна Предтечи, даже до жатвы и далій, сицевым образом: с вечера собираются простая чадь обоего пола и соплетают себе венцы из ядомого зелия, или коренія, и препоясавшися былием возгнітают огнь, инде же поставляют зеленую вітвъ, емшеся за руці около обращаются окрест оного огня, поюще своя пісни, преплетающе Купалом; потом через оный огонь прескакуют, оному бісу жертву себе приносяще".


Для нас важливі тут – день святкування, яке починалося 23 червня і продовжувалося до "жатвы и далій", приналежність учасників свята до трудових верств ("простая чадь"); а також такі риси Купальської обрядовости, як вінкоплетини, встановлення обрядового деревця і хороводи навколо нього, розпалювання вогнів та перестрибування через них.


Описані в Густинському літописі складники купальського свята згадуються і в "Синопсисі" (огляді), виданому 1674 р. в друкарні Києво-Печерської лаври. Церковний писець знову називає купальські обряди "6ісовским игрищем", згадує не без презирства "скверного біса Купала", досить прозоро натякає на "діявольскі дійства", які учасники "на скверных сборищах творят, их же и писати неліпо ест".


Вишенський як речник релігійних сутичок.


Про звичай перестрибувати через Купальські вогнища дізнаємося з творів Івана Вишенського, діяльність якого визначається рамками останніх десятиліть XVI і перших — XVII ст.

Вишенський був речником релігійних сутичок та релігійної нетерпимости. Він сіяв розбрат між православ'ям, яке затято ширив, і народним звичаєм, а також латинством та унією.


Вишенський, сумно відомий за свій нещадний аскетизм і релігійну ортодоксальність, намагався протиставити догматам християнської церкви народні обряди і цілковито знищити їх. Ось одне з його послань про Купала:


"Купала на Хрестителя утопіте і огненне скакання відкиньте,

гнівається-бо Хреститель на землю вашу, що в день пам'яті його

попускаєте дияволу глумитися вами з вас же самих".


Греки речниками релігійного антагонізму.


Тут варто навести висловлювання Михайла Грушевського :


"В старій Руси, як ми знаємо, речниками реліґійного антаґонізму майже виключно, бодай довший час, були люде чужі, Греки — духовні. Вони стрічали в місцевій, українській суспільності ... досить рівнодушні відносини до православно-католицької реліґійної ріжниці, і обурюючи ся та скандалїзуючи ся такою байдужістю (такими поглядами, що "сию и ону віру Бог дал") старали ся поставити сих українських недовірків на відповідне становище супроти релїґійних ріжниць взагалї, а особливо — супроти латинства. Ледви одначе можна думати, щоб на українську суспільність безпосередньо ся проповідь робила значне вражіннє. ... Але місцеве, тубильне духовенство мусїло присвоївати собі науку й погляди своїх учителїв Греків і оскільки множило ся й розширяло ся в суспільности — воно мусїло проводити сї погляди по малу і в саму суспільність... Краківський біскуп середини ХІІ в. напр. рекомендує Бернарду з Клєрво Русинів яко таких, що від свого навернення на християнство пересякли ріжними хибами й єретичною нїкчемністю (pravitate), лише по імени признають Христа, а дїлами своїми його вирікають ся. Католицькі письменники тих віків часто прикладають до православних епітети "поган" (pagani, gentiles)."

(М. Грушевський. Історія України-Руси, ХІУ-ХУІІ віки)


Гетьманські заборони.


Пам'ятки XVIII ст. рясніють документами про заборону купальських обрядів.

1719 р. гетьман Скоропадський видав універсал "о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.". Цей "грозній указ" зневажливо висловлюється про "богомерзкія купальскія игриска", вбачає в них корінь зла, від якого постають неврожаї, хвороби людей і худоби тощо . Універсал надавав право фізично карати (в'язати, бити киями) усіх, хто наважився б взяти участь у "безчинных гуляньях". Духовним властям також наказувалося непокірних "безчинников крепко истязовати, а преслушных и од церкви одлагати" .

Ось що в цьому універсалі пишеться (як кажуть в народі, папір все стерпить):

"Молодіе и своевольные люди, збираючись по ночах, купали справуют, игри, танцы и пиятики, з яких бывають галаси и зачепки до звадок; послідовательно засъ з того урастаютъ забойства, як-от: грихи блудніе, растлініе девства, безъзаконное детей прижитие; за яковые безчинія видим гнів Божій на всіх нас зрится, ибо не одтеперь тилко літніе неурожаи хлеба, многіе падежи скотов, а що больше и моровые язвы и другий тяжкіе в людях болезни Малая Россія понесла и прочие поносит злоключенія. За чимъ, хотячи мы тое в народе нашем злонравное заповіди божой и христианскому званію противное вывести и ускоромити безчиніе...".


Церковні заборони.


У 1723 р. Перемишльський собор у Березові постановив заборонити танці та розваги біля купальського вогню як забобонний звичай.


Царські переслідування.


Особливо різкий ухил до переслідування Купальської обрядовості відбита в документах другої половини XVIII ст.


У 1769 р. генеральний суд надіслав полковій чернігівській канцелярії указ "ея императорского величества самодержицы всероссийской" Катерины II про заборону "застарелого игрища, называемого купалин огонь, которое законами давно пресечь и истребить велено". Приводом для цього була ніби-то загибель дівчини в м. Ічні, яка перестрибувала через купальський вогонь і вбилась, ударившись з усього розгону в хлопця, що в цей момент стрибав із протилежного боку. Тому указом "велено от таковых противозаконных игрищ не только воздерживать и до оных невежеств не допущать, но и вовся искоренять, дабы оных нигде не было... дабы отныне во всем том полку навсегда и везде во всяком месте, деревне и селе, до последнего населения генеральное запрещение учинено".


Доноси священиків.


Цим роком позначено і донос священика м. Охтирки Михайла Зіньківського в духовне управління. В документі повідомлялося про купальські обряди як "богопротивные действа", згадувалося про антропоморфну фігуру, біля якої відбувалося святкування і співалися "богомерзкіе песни". Донос був написаний на вимогу Білгородської духовної консисторії надсилати від духовних правлінь два рази на рік "інформацію-репорт", "не делается ли в ведомстве тех правлений или благочинных каких суеверий". Одначе розслідування цієї справи, яке тривало сім місяців, звелося нанівець у зв'язку з неявкою "по многократным требованиям многих, прикосновенных к тому делу лиц".


Спілка духовних та світських властей.


Відомості про Купальські обряди на Уманщині, що колись належала до Київської губернії, зібрав у 90-х роках ХІХ століття Христофор Ящуржинський. Купальські свята тут були на стадії відмирання під тиском духовних та світських властей: священики забороняли "веселити танцями біса", а сотський розганяв бажаючих розпалити купальське вогнище. Тому святкування відбувалося із використанням ритуального Деревця, біля якого парубки й дівчата співали Пісень.


Подібні спостереження зробив невідомий автор у м. Погребищі (тепер Вінницької обл.), що в минулому теж належало до Київщини. За даними Ящуржинського й цього інформатора початком Купальського свята вважався час, коли на небі появлялися Зорі. Тоді дівчата одягали вінки, запалювали свічки на вербовому "Купайлі" і водили навколо нього хороводи, співаючи протяжно й сумовито-замріяно, хоч знали, як підкреслював інформатор, що за святкування Купала можна потрапити в "холодну".


Вірність Українців традиціям своїх предків.

Про вірність Українців традиціям своїх предків у збереженні старовинних звичаїв та обрядів свідчить також і донос священика Василя Качуровського із с. Церковиці на Чернігівщині у 1774 р. Цей слуга божий повідомляв, що його прихожани і їх діти кожного року співають веснянки, відправляють якихось русалок, прославляють співом ідола Купала, а напередодні свята Хрестителя Іоанна Предтечі палять по вулицях вогонь з купальними піснями й танцями. Це свято, як пише священик, народ відзначає "с великою осторожностью и почитанием". I хоча він як священнослужитель закликав забути названі народні обряди, лякаючи прихожан гнівом божим, однак не міг нічого вдіяти — селяни міцно трималися своїх предківських звичаїв і говорили:


"Се із віку так і не у нас одних,

як ділали, так і ділати будем".


Супліка або замисл на попа.


Про настрої народу, його спротив церковникам свідчить дотепна народна інтермедія "Супліка або замисл на попа", дія якої відбувається у другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні. "Супліка" – це своєрідна скарга до архієрея ("хурхурея") на молодого попа, який не поділяє предківських звичаїв, бореться із "забобонами" народу, примушує прихожан ходити в церкву й спокутувати гріхи. Тому невдоволена громада звертається до дяка з таким проханням:


Візьми лиш каламар і перо та напиши круто,

щоб наділи на нашого попа залізнеє путо...

Ой пиши, пане дяче,

що не велів челяді колядувати,

на вулицю ходити і на Купайла

через огонь скакати,

об клечини заказав вінців робити

і в тих вночі на воду до річки носити.

Не вольно вже парубкам з дівчатами гуляти.

По чім же вони будуть молодість свою знати?

А празників наказав стільки,

що, може, з півкопи буде.

І щоб кожного свята ходили до церкви люди.

А коли ж, пане-свате, будемо робити,

як станемо щосвята до церкви ходити.


Редукціонізм книжників.


Один книжник XVI ст. на питання "чего ради наречеся Иван вечер Купальницею и коеа ради вины полезно есть на различные лечебные потребы" відповів сюжетом із книги Товіта. Згідно з цією легендою, осліплий чоловік послав свого сина Товіта з Ізраїлю в Мідію і той, скупавшись за порадою ангела у ріці Тигр, спіймав рибу ліа, з допомогою якої повернув батькові втрачений зір. "Оттоли мнози назнаменаша той день, въ онъ Товитъ купася совЂтомь ангеловімъ, місяця іунія въ 23 купальницею, яко той день благопотребенъ есть на всяку ползу роду человЂческому".

Ця апокрифічна оповідь — зразок того, як християни-книжники прагнуть будь-що пояснити народні звичаї за допомогою церковної літератури.


(За книгою — Ю.Д. Климець. Купальська обрядовість на Україні. Київ, "Наукова Думка", 1990. 142с.)

Еще материалы по этой теме в сети :






Обсудить статью на форуме


все для обучения сочинения изложения рефераты биографии
Реклама







Место для рекламы




все диеты мира, худеть очень просто, легко и быстро
100
dating top separator

2006 Украинская хата При использовании материалов ссылка на сайт обязательна!