Украинская хата, кухня, сувенир, картины, девушки, песни Украинские сувениры, национальная кухня и новые рецепты, тексты народных песен и современных исполнителей найдете у нас! Внимание, сайт создан и держится на личной инициативе студентов и нуждается в серьезной реконструкции, всем кому небезразлична тематика нашего сайта, большая просьба помочь, кошелек WM Z942203309218 ... Не останьтесь равнодушны к этому островку украинской культуры! В наших планах сделать сайт современным, удобным и еще более полезным для вас.


Разделы

Украинская кухня
украинская кухня

Украинский сувенир
украинский сувенир

Украинские костюмы
украинские костюмы

Украинские девушки
украинские девушки

Украинские песни
украинские песни

Знаменитые украинцы

История Украины

Валюта Украины

Партнерские сайты

Все для мобильника
Познакомиться с иностранцем

Украинская музыка




Українська музика починає свій відлік з часів Київської Русі і в своєму розвитку охоплює практично всі типи музичного мистецтва - народну і професійну, академічну і розважальну музику. Сьогодні українська музика в її багатоманітті звучить в Україні та далеко за її межами, вона продовжує розвиватись в народній та професійній традиціях, вона є предметом вивчення науковців.
Зміст:
1 Народна музика
1.1 Початковий період розвитку
1.2 Народно-пісенна творчість
1.2.1 Жанрове багатоманіття української пісні
1.2.2 Думи та історичні пісні
1.3 Інструментальний фольклор
2 Становлення професійної музики
2.1 Класицизм
2.2 Романтизм
2.3 Музика XX століття

Народна музика

Початковий період розвитку

Музичність та співучість є одними з найхарактерніших рис українського народу, а музичні традиції сягають прадавніх часів. Археологічні знахідки свідчать про стародавню історію побутування музичної культури на українських землях. Так, знайдені київськими археологами в околицях Чернігова музичні інструменти - трiскачки з бивнів мамонта датують віком 20 тисяч років. До того ж періоду відносять флейти, знайдені на стоянці Молодове (Чернівецька область).

На фресках Софії Київської (11 століття) зображені музики, що грають на різних духових, ударних та струнних (подібних до арфи і лютні) інструментах, а також скоморохи, що танцюють. Ці фрески свідчать про жанрове багатоманніття музичної культури Київської Русі. До 13 століття відносяться літописні згадки про співців Бояна та Митусу..

Загалом первісне музикування носило синкретичний характер - пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності і, найчастіше, супроводжувало обряди і церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. В уявi людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов магiчно-охоронного значення. В музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, від зурочення. Існували в людей і спеціальні магічні награвання для забезпечення родючості ґрунту і плодовитості худоби.

У первісній грі починають виділятися солісти, заспівувачі; розвиваючись, диференціюються елементи музично виразної мови. Речитація на одному тоні ще без чіткої розміреності інтервальних ходів (низхідний глісандуючий рух первісної мелодії по близьких, частіше всього, сусідніх звуках) приводить до поступового розширення звукового го діапазону: закріплюються кварта і квінта як природні межі підвищення і зниження голосу, а тим самим як опорні для мелодії інтервали і їх заповнення проміжними (вузькими) ходами.

Цей процес, що відбувався в найдавніші часи, і був тим джерелом, з якого виникла народна музична культура. Він поклав початок формулюванню музичних систем, які в дальших історичних умовах, унаслідок своєрідності, привели до виникнення національних прикмет музичної мови.

Народно-пісенна творчість

Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ.

Самобутній національний стиль найбільше повно представлений піснями центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади - еолійський, іонійский, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв'язки з білоруським, і російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.

У Прикарпатті й Карпатах розвилися свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натуральному ладу, низхідні гліссандо в закінченнях фраз, спів з вигуками, імпровізаційна мелізматика, силлабічний речитатив), взаємодією вокального й інструментального начал, зв'язками з молдавським і румунським фольклором. В ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманий особливий - гуцульський лад, а також - еолійський, іонійский, та дорійский. Для лемківського діалекту характерні зв'язки з польскою, угорською, словацькою пісенністю, що проявляються в гостропульсуючому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силлабічного речитативу.

Жанрове багатоманіття української пісні

За своїм значенням у житті народу, за тематикою, сюжетом і музичними властивостями українська народна пісня поділяється на безліч різноманітних жанрів, що об'єднуються певною системою ознак. У цьому розумінні найбільш типовими жанрами української пісні є:
Календарно-обрядові пісні— веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкові та ін.
Родинно-обрядові  та побутові пісні — весільні, жартівливі, танцювальві (в тому числі коломийки), частівки, колискові, поховальні, голосіння та ін.
Пісні кріпацького побуту — чумацькі, наймитські, бурлацькі тощо;
Історичні пісні і думи
Солдатського побуту — рекрутські, солдатські, стрілецькі;
Ліричні пісні та балади.

Думи та історичні пісні

У XV—XVI століттях історичні думи та пісні стають одним з найяскравіших явищ української народної музики, своєрідним символом національної історії та культури. Як зазначав арабський мандрівник Павло Алепський (мемуарист, син Антіохійського патріарха), який у 1654 і 1656 роках побував в Україні:
«Спів козаків тішить душу і зцілює від журби, бо їх наспів приємний, йде від серця і виконується мовби з одних вуст; вони пристрасно люблять нотний спів, ніжні і солодкі мелодії». 

Безпосереднім джерелом, з якого розвинулися думи, стала традиція історичних та величальних пісень, що були дуже поширені ще в умовах князівського побуту Київської держави. У них звичайно прославляли князів, походи та інші історичні події. Так, ще в XI ст. співали князям Мстиславу, Ярославу та іншим «славословія». У літописах міститься багато вказівок також на виконання різних історичних оповідей про походи «на греки і хозари», про «свари і бійки князів» тощо.

Творцями і виконавцями історичних пісень та дум, псальмів, кантів називали кобзарями. Вони грали на кобзах чи бандурах, які стали елементом національного героїко-патріотичного епосу, волелюбної вдачі і чистоти моральних помислів народу.

Величезна увага в думах приділена боротьбі з турецкьими та польськими поневолювачами. До «татарського» циклу відносяться такі відомі думи, як «Про Самійла Кішку», «Про трьох братів Азовських», «Про бурю на Чорному морі», «Про Марусю Богуславку» та інші. В «польському» циклі центральне місце займають події Народно-визвольної війни 1648—1654 років, велике місце приділене народним героям — Нечаєві, Кривоносові, Хмельницькому. Згодом з'являються нові цикли дум — про шведчину, про Січ та її руйнування, про канальські роботи, гайдамаччину, панщину і про волю.

Уже в XIV—XVII та XVIII ст. українські музиканти прославилися за межами України. Їх імена можна знайти в хроніках тих часів серед придворних музикантів, зокрема при дворі польських королів чи російських імператорiв.[2] Найвидатніші давні кобзарі — Тимофій Білоградський (відомий лютнист, 18 ст.), Андрій Шут (19 ст.), Остап Вересай (19 ст.) та ін.

З метою захистити своє мистецтво вони об'єднувалися в братства співацькі цехи, які мали свої статути, що боронили їх мистецький. Особливого розвитку ці братства досягають у XVII—XVIII ст., продовжуючи існувати навіть і на початку XX ст. до жорстокого знищення радянською владою.

Інструментальний фольклор

Взагалі до українських традиційних музичних інструментів відносяться:
струнні: кобза, бандура, торбан, цимбали, гуслі, гудок, скрипка, басоля, козобас, ліра
духовні: трембіта (аналог - німецький Alpenhorn), флояра, сурма, волинка (коза, дуда), сопілка, окарини та свистульки
ударні: бугай, тулумбас, литаври
самозвучащі: дримба, бубон (решітка)

До числа клейнодів Запорозької Січі, тобто до числа священних символів державності України, входили литаври, ударами яких збирали козаків на раду, передавали накази по війську. Крім цього, литаври, барабани, козацькі сурми і труби входили до оркестру Війська Запорозького.

Під час молитов в побутових умовах (в хаті, на вулиці, біля церкви) для акомпанементу до кантів, псалмів часто використовували колісну ліру і кобзу-бандуру. Світські і календарні свята та обряди в основному супроводжувалися маршовою музикою (марші до ходи, вітальні марші), танцювальною (гопачки, козачки, коломийки, полечки, вальси, голубки, аркани тощо) і пісенно-інструментальною музикою для слухання. Для цієї музики в різних регіонах використовувався практично весь народний музичний інструментарій.

Широкою сферою побутування самобутнього музичного інструментарію є пастуші (вівчарські) награвання, де, як правило, використовуються інструменти, виготовлені самими музиками: сопілка, флояра, дводенцівка, теленка, цугфлейта, ріг, трембіта, кора, луска, кувиці (свиріль), дуда, свистунці, дримба та ін.

В розмаїтті українського народного музичного інструментарію чільне місце посідали інструменти міської музичної культури, де, крім загальнонаціональних скрипки, бандури, слід назвати столовидні гусла, цитру, торбан. Під їх акомпанемент співали величальні пісні, міські пісні й романси, релігійні піснеспіви.

В кожної суспільної верстви населення були і специфічні, більш властиві їй, інструменти. Так, серед дворянства були поширені столовидні гусла і торбан, серед духовенства - столовидні гусла. Для козацької старшини було престижним грати на торбані і супроводжувати на ньому кобзарський репертуар.

Традиційні інструментальні ансамблі частіше за все були трійками з різних інструментів, наприклад, скрипки, сопілки та бубна (т. зв. троїста музика). Виконання музики передбачає також певну частину імпровізації.

На початку XX ст. український ансамбель етнічної музикі на чолі з Павлом Хуменюком з Філадельфії здобув популярність у США. Українські традиції були зберегаються у творчості таких українсько-американських музикантів з Нью-Йорку, Клівленду, Детройту, як Зіновій Штокалко, Григорій Китастий, Юліян Китастий, Віктор Мішалов та ін.

Становлення професійної музики

Класицизм

Піздне Середньовіччя - це яскравий період в історії української культури, який був позначений впливом так званого «козацького бароко».

Витоки української музичної традиції значною мірою також лежать в бароковому стилі. Найвідомішими осередками музичної освіти тієї пори були стародавня Києво-Могилянська академія та Глухівська співоча школа, створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року. З їх стін вийшли найяскравіші зірки української музики XVII—XVIII ст.: Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель, які створили цілу епоху у вітчизняній хоровій музиці. Бортнянський і Березовський отримали музичну освіту в Італії, зокрема Березовський навчався в музичній академії в Болоньї у відомого музичного теоретика Мартіні одночасно з Моцартом і був зарахований до числа найздібніших випускників академії.

Бездоганно засвоївши європейську техніку композиції, ці українські композитори створили твори, більшість з яких побудовані на національних мелодичних основах. У 28-річному віці Бортнянський направився до Петербургу, де став придворним капельмейстером, а з 1796 року — керівником придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи. Він був також першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Недаремно творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен. Відзнакою його високого майстерства було призначення 1816 року композитора головним цензором видань духовних творів Росії.

Бортнянський своєю творчістю утвердив традиції українського хорового співу, а одночасно заснував і саме національне російське співання, куди він, як і його сучасники, поклав свою душу, виховану на українському ґрунті. Духовна музика Д.Бортнянського, М.Березовського та А.Веделя досі звучить у церквах слов'янського світу.

У цю ж добу високо розвинулася техніка а-капельного співу, що має вплив на українську музику і сьогодні: львівський професійний акапельний чоловічий колектив «Піккардійська терція» з 1990-х років є однією з візитівок сучасної української музики.

У ХIX столітті спалахнула зірка Петра Чайковського, іншого всесвітньо відомого композитора, який хоча був народжений у Росії, походив з відомого українського козацького роду "Чайків". Його симфонія №2 була названа "Українською", тому що базувалась на етнічних темах. Он написав також оперу "Мазепа" по поемі О.С.Пушкіна. Родина Чайковського мала власність в Україні, а сам він був збирачем української фольклорної музикі. Палкий прихильник творчисті Бортнянського, він на власні кошти видав полну збірку його творів.

До речі, історичні події часів гетьмана Мазепи дали натхнення ще таким відомим музичним творам зарубіжжя, як «Сторінкова» кантаті Михаела Балфе (1861) та симфонічна поема «Мазепа» Ференца Ліста (1851).

Романтизм.

Музиканти-професіонали ХІХ ст. охоче звертаються до народних тем, продовжуючі загальноєвроепйскькую традицию романтизму. Вони починають обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. Впливом українського фольклору позначені українські опери ХІХ ст. - «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського (перша українська опера), «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Утоплена» та «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка, якого ввлажають засновником суто української класичної музики.

За кордонами України відомі також стилізації й обробки народних пісень М.Леонтовича (різдвяний «Щедрик»), О.Кошиця, К.Стеценка. Мотиви українських народних пісень звучать і в творах Л.Бетховена та Ф.Ліста.

Музика XX століття

В XX столітті Україна заслушувалась класичними творами духовних учнів Лисенка - композиторів Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Григорія Верьовки, братів Георгія та Платона Майбороди.

Багато виконавських талантів класичної музики світового рівня також дала Україна — це і геніальний піаніст - віртуоз Володимир Горовиць, і відома українська оперна співачка оперні співачка Соломія Крушельницька.

Українське походження мав Ігор Стравінський, який ввжається найвпливовiшим композитором свiтової академiчної музики ХХ столiття, а журнал Time навiдь зарахував його до найвпливовiших людин свiту.[3] Значну частину своїх творів Стравінський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі. Райським куточком для своєї творчості І.Стравінський називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського, де мешкала його родина, а вiн мав власний маєток. Там він працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко відома «Весна священна». На згадку о духовных з'язках композитора с батькiвщиною з 1994 року у Луцьку проводяться міжнароднi фестивалi "Стравінський і Україна".

Одною з великих зірок СРСР опери був український тенор Іван Козловський, а уродженка Харківщнини Клавдія Шульженко стало широко відомой завдяки чудовому виконанню фронтових пісень.

Історичні традиції продовжують сучасні оперні співаки України - (Вікторія Лук'янець, Володимир Гришко, Валентин Пивоваров, Роман Майборода, Тарас Штонда, Михайло Дідик, Марія Стефюк). Відомий диригент Роман Кофман став у 2004 році головним диригентом Боннської опери і Бетховенського симфонічного оркестру в Бонні.

Зараз в Україні діє велика мережа класичних музичних закладів: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Hаціональний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки, Національна заслужена академічна капела України "Думка", Національний ансамбль солістів "Київська камерата", Одеський національний філармонійний оркестр, Державний академічний духовий оркестр України, Державний естрадно-симфонічний оркестр України та ін.

Джерело: Вікіпедія

Еще материалы по этой теме в сети :






Обсудить статью на форуме


Только реальные знакомства для мужчин и женщин, общение онлайн,флирт,серьезные отношения,замуж за рубеж,красивые девушки
Реклама







Место для рекламы





Все для студентов и школьников,изложения,биографии,программы,развлечения,выпускной

100
dating top separator

2006 Украинская хата При использовании материалов ссылка на сайт обязательна!